«Якось через туман за місяць не злетів жоден літак»

Уже 33 роки Євгенія Прохоренко, начальник відділу метеопрогнозів обласного гідрометеоцентру, визначає погоду для пілотів Чернівецького аеропорту. Без її метеовисновків у небо не підіймається жоден літак. "Наша робота – надвичайно важлива і відповідальна, – переконана Євгенія Григорівна. – Адже від нас залежать безпека польотів і життя багатьох людей. Тому погано працювати не маємо морального права. За весь день не можна відволіктися ні на хвилину".

З авіасиноптиком ми зустрілися на Чернівецькому летовищі напередодні свята працівників гідрометеорологічної служби.

"Залишилося лише троє найвідданіших синоптиків"

У дитинстві Євгенія мріяла стати пілотом. Дізнавшись, що дівчат не беруть, хвилювалася.

– Після закінчення школи всі мої однокласники вже визначилися з вибором професії, а я не знала, чим хочу займатися, – зізнається Євгенія Григорівна. – Якось випадково зустріла свого знайомого, який навчався на географічному факультеті ЧНУ. Він порадив мені йти до них на кафедру, де готували синоптиків для аеропортів. А це ж можна буде постійно дивитися на літаки! Я одразу ж віднесла документи на географічний факультет. Після закінчення університету мене направили в Тернопільський аеропорт. На АН-24 облітала всі маршрути, для яких робила прогнози. Тоді вперше у горах побачила, як літак влетів у повітряний фронт. Було дуже страшно – навіть у пілота піт стікав обличчям. Коли ми приземлилися, один із пілотів відламав від крила шматочок льоду і дав мені його зі словами: "Знай, синоптику, що таке обмерзання літака".

Коли 1977 року в Чернівецькому аеропорту звільнилося місце синоптика, Євгенія одразу ж прийшла працювати сюди. "Тоді щодня звідси злітало 44 літаки, – пригадує пані Євгенія. – Літали у великі міста Союзу – Москву, Мінськ, Ленінград, Баку, Таллінн… Починаючи від 06.00, літаки здіймалися в небо один за одним. І це було таке миле гудіння! Без нього я вже не уявляла свого життя. А потім настали складні часи. Нам місяцями не виплачували зарплату. Досвідчені синоптики почали звільнятися. Нас залишилося лише троє – найвідданіші. Але нам не було що робити. Літаки розпродали. В аеропорту була така мертва тиша, що хотілося плакати. Коли він знову почав оживати і в повітря здійнялися перші літаки – я раділа, наче дитина. Зараз із Чернівецького аеропорту злітає протягом місяця від 140 до 190 літаків.

Не хотіла, щоби син став пілотом

В аеропорту цілодобово працюють семеро синоптиків. Інформацію отримують звідусіль по комп’ютеру.

Найголовніше завдання синоптика – попередити пілотів про ймовірні небезпечні явища. Уже о 03.30 роблять перші прогнози, які уточнюють кожні три години. "Погода швидко змінюється, як наше життя, тому потрібно нічого не пропустити, – каже Євгенія Григорівна. – Часто через несприятливу погоду доводиться скасовувати рейси. Якось місяць стояв сильний туман, і за цей час з аеропорту не злетів жоден літак".

Саме через небезпечність професії Євгенія Прохоренко не дозволила синові Григорію стати пілотом. "Це був материнський егоїзм, бо я дуже добре знаю, що таке літати, – зізнається пані Євгенія. – Син закінчив економічний факультет, зараз працює в банку. До мене на роботу часто приходить дворічний онук. Коли бачить літак – у нього світяться оченята. Не знаю, чи зможу заборонити йому, якщо захоче, стати пілотом".
Надія БУДНА