«У нас було перше в Чернівцях безалкогольне весілля»

Про комсомольське безалкогольне весілля Наталії та Романа Білинських "Молодий буковинець" писав 25 років тому. Пожовклий від часу номер газети із весільним фото молодого подружжя – студентки математичного факультету й електрика будівельного управління – принесла до редакції донька Юля. Кореспондент "МБ" навідався до родини Білинських.

"Гості пили муси і коктейлі"

Сім’я Білинських мешкає у новому двоповерховому будинку на Роші. "Батьки самі його збудували", – хвалиться Юля. Нас зустрічає вродлива господиня Наталія Георгіївна – завуч із навчально-виховної роботи школи №4. Виправдовується, що чоловік затримався на роботі. У затишній кімнаті багато квітів і вазонів.

– Це нам подарували на срібне весілля, яке ми відзначили 26 жовтня, – каже пані Наталія. – Цього разу на столі були шампанське і вино. А на нашому весіллі 25 років тому не було жодних спиртних напоїв. Це було перше в Чернівцях комсомольське безалкогольне весілля. Тоді саме тривала активна боротьба з пияцтвом. Коли ми принесли до РАЦСу заяву, нам запропонували організувати комсомольське весілля без алкогольних напоїв. Ми подумали і погодилися, хоча дуже ризикували. Адже люди приходять на весілля, щоби випити і поїсти. Наше весілля відбулося у кафе, що в студентському містечку на вулиці Стасюка. І приміщення, і музики були безкоштовні. Ми лише заплатили за святкові страви. Гостей було дуже багато, серед них і фотокореспондент "Молодого буковинця", і телевізійники. Поприходили і зовсім незнайомі люди, яким було цікаво подивитися на таке незвичне весілля. Адже на столі не було жодної пляшки спиртного. Натомість приготували за спеціальними рецептами різноманітні безалкогольні напої – муси, коктейлі, соки.

"Мама і тато все роблять разом"

Наталія та Роман познайомилися на залізничному вокзалі в Чернівцях. "Я їхав додому в село, а Наталія – в гості до бабусі, – пригадує Роман Петрович, який повернувся з роботи і приєднався до нашої розмови. – Побачив із вікна вагона, як симпатична дівчина ледве тягне величезну сумку. Вийшов і допоміг донести до купе. Гадав, що вона одна, а виявилося, що з мамою і тіткою. Наталія поводилася дуже скромно, майже весь час мовчала. Зате її мама влаштувала мені справжній допит. Дізнавшись, що я працюю електриком, одразу ж попросила полагодити в їхньому будинку вхідний дзвінок. Можна сказати, що вона нас засватала. Я прийшов, усе полагодив. А потім запросив Наталію на побачення".

– За 25 років ми встигли зробити все, що повинні були: виростили двох гарних дітей, посадили не одне дерево, а цілий сад, збудували будинок, – сміється Наталія Георгіївна. – Син Володимир закінчив фізфак ЧНУ, зараз навчається в аспірантурі. Нещодавно одружився, тож чекаємо на онуків. Донька Юля пішла моїм шляхом – теж закінчила математичний факультет і працює вчителькою у школі №8. Зустрічається з гарним хлопцем Сашком. Чоловік посадив на дачі великий сад. Будинок збудували власними руками.

– Мама і тато все роблять разом, – розповіла донька Юля. – Разом ходять до церкви, в магазини, на весілля, навіть по гриби та на риболовлю. Вони і дня не можуть прожити одне без одного. Й досі звертаються одне до одного "коханий" і "кохана". У них вони вкладають велике почуття, яке пронесли через роки. Ми з братом теж хотіли би так прожити зі своїми сім’ями. 
Надія БУДНА