Чернівецька легкоатлетка Руслана Цихоцька "засвітилася" у міжнародному проекті телеканалу "Інтер" "БУМ. Битва слов’ян", у якому суперниками українців були команди Польщі та Білорусі, а також збірна Чехії та Словаччини. Зйомки відбувалися в Аргентині. У дитинстві Руслана займалася одразу декількома видами спорту, але зупинила свій вибір на легкій атлетиці.

У дитинстві займалася і дзюдо, і боротьбою

– Руслано, як ви потрапили у спорт?

– До легкої атлетики я потрапила у шість років. До моєї старшої сестри Мирослави у школі підійшов тренер Геннадій Терехов і запропонував займатися цим видом спорту. Вона, у свою чергу, привела мене на стадіон.

– Але відзначалися ви не лише в легкоатлетичних змаганнях...

– Ви про дзюдо? У тій секції ми з Мирославою –завдяки мамі, яка була добре знайома з тренером із дзюдо. Протягом року я виконала норматив кандидата у майстри спорту з боротьби дзюдо. А ще декілька разів намагалася виступати у вільній боротьбі.

– Ваша мама Ольга Миколаївна досить завзято вболіває за вас. А як вона сприйняла вашу участь у "Битві слов’ян"?

– Вона сама фактично й підштовхнула мене до участі в кастингу. А там уже далася взнаки моя спортивна підготовка. Мамі дуже приємно, що я брала участь у "Битві слов’ян". Вона дивиться кожну програму. Взагалі від мене батьки можуть очікувати чого завгодно (сміється, – авт.). Намагаюся зробити своє життя яскравим, веселим. Батьки були дуже задоволені, що я поїхала захищати честь України в Аргентині.

– Чи дивилися ви попередні подібні проекти ("Ігри патріотів", "БУМ")?

– Не все, але дивилася. І ніколи не думала, що сама братиму участь у подібному проекті. Це все одно, що потрапити у казку. Море емоцій, вражень. Такі проекти однозначно потрібні, бо роблять наше життя яскравішим!

– Розкажіть про ваші аргентинські пригоди...

– Жили ми в Буенос-Айресі, а виступали приблизно за 50 кілометрів від столиці Аргентини. Перші дні тривала "розвідка". А потім всі здружилися. Я потрапила до команди дівчат (у другій відбірковій грі Руслана разом із львів’янкою Оксаною Сотрихіною та одеситкою Дашею Парковою здобули "срібло", поступившись лише полькам, – авт.). Зйомки тривали по три дні, з них двічі – від 06.00 до 17.00, а втретє – від 12.00 до 02.00. Потім один день відпочинку – і знову три такі знімальні дні. Спочатку було важко прокидатися на ранкові зйомки, бо ще не перелаштувалися на аргентинський час. Найкраще – виступати, а не сидіти на трибунах і вболівати. Краще отримувати адреналін, а на трибунах втомлюєшся стояти. Перед виступом дуже хвилювалася, щоби не підвести команду і щоби травму не отримати, бо я все-таки професійно займаюся спортом.

У Буенос-Айресі є райони, де на вулицях танцюють танго

– Із ким найбільше здружилися на проекті?

– Більше здружилася, напевно, з тими, з ким жила разом у кімнаті, – це Ксенія Сотрихіна і Яніна Жилкіна. Ксенія – тренер з у-шу зі Львова, а Яна – бізнес-леді з Києва. Також здружилася з телеведучою Кароліною Ашіон. Вона дуже гарна, добра і просто класна жінка. З Наталею Щукою, Іваном Розіним з гурту Gouache, із нашим титулованим плавцем Олегом Лісогором, який дуже веселий, цікавий. Він на трибунах вигадував кричалки для підтримки нашої команди. Дуже цікавий у спілкуванні Андрій Цаплієнко. Звісно, здружилася і з нашим земляком Сашком Сеськіним, якого назвали "ніндзею". Капітаном у нас був олімпійський чемпіон із гімнастики Валерій Гончаров.

– Ви там жили не лише змаганнями, бо ж були і вихідні?

– У вихідні "Інтер" влаштовував нам екскурсії. Ми ходили в зоопарк, у театр танго. Там є дуже цікаві райони, де можна побачити, як люди танцюють танго на вулиці. Жили ми в класних умовах. На верхньому поверсі були сауна, басейн. Перед відльотом організатори влаштували нам вечірку. Жили по троє в кімнаті. Годували нас чудово, іноді я навіть відмовлялася від вечері. Ще ми дуже здружилися з білорусами. Вечорами збиралися разом. Їхній ведучий грав на гітарі і співав. Поїздка залишила дуже багато яскравих вражень. Як кажуть, хочу ще (сміється, – авт.).
Георгій МАЗУРАШУ