У парку Федьковича часто можна побачити жінку з чотирма надзвичайно симпатичними білими пухнастими великими собаками. Господиню звати Інна Іванова, а порода її песиків – самоїдський собака, або ж арктичний шпіц. Пані Інна вже звикла до того, що під час прогулянки перехожі захоплено розглядають її вихованців, просять дозволу їх погладити, сфотографуватися з ними, розпитують про породу й ціну.
"Самоїдів багато не буває"
– Якби я брала гроші з охочих сфотографуватися з моїми собаками, то вже би, напевно, на джипі їздила, – жартує Інна. – Набридло слухати одні й ті самі не надто смішні дотепи перехожих: "А чому самоїди? Вони що, самі себе їдять?" На такі запитання я відповідаю по-різному – залежно від настрою. А днями мене вразило запитання одного чоловіка: "А це що у вас за вівці такі?" Я була не в гуморі, тому відповіла не надто чемно: "Для баранів це, може, і вівці".
– Шанувальники породи стверджують: самоїдів багато не буває, – переконана пані Інна. – Керуючись цим принципом, я спочатку придбала Ешлі, дівчинку, а потім Фереро, хлопчика. Обидва собаки обійшлися мені по тисячі євро. Для закордону це прийнятні ціни за цю породу. Фереро – із Латвії. У свої 15 місяців він уже здобув титул юного чемпіона України, гранд-юного чемпіона України та чемпіона Росії. Фереро дуже добрий, чуйний. Коли дивиться в очі, таке враження, начебто він зараз заговорить. Водночас почувається лідером зграї: на вулиці не підпустить жодного дворнягу. Ніколи не залишає об’їдків на тарілці і за іншими все доїдає..
– Ешлі – комунікабельна, весела дівчинка, – продовжує господиня. – Дуже любить працювати "на публіку". Під час виставок поводиться так, начебто на сцені і народилася. Вона добра, але водночас найбільш пакосна з усіх моїх собак. Якось розірвала мені диван. Також по всій квартирі розкидала відро з горіхами. Так вона демонструє, що чимось невдоволена.
– Після Ешлі та Фереро я придбала Манука, – каже жінка. – Зараз йому вісім місяців. Манук – таке дитинча. Я його жартома називаю Бамбуком. Він ще такий наївний, усім вірить. Що Манукові треба? Тільки щоби його любили, тоді він найщасливіший на світі.
Ще одна моя вихованка – Аська. Вона дуже чемна, ще жодного разу не наробила шкоди. Усі команди розуміє з першого разу, хоч її ніхто цього ще не навчав.
– Так у мене і з’явився офіційно зареєстрований розплідник "Із туманів Авалону", – каже господиня. – У розпліднику вже народилися перші цуценята. Їхній батько – титулований московський собака. Скільки ще у мене буде собак – залежить від фізичних та фінансових можливостей. Середня вартість самоїда в Україні – 700-800 доларів. Але у душі я хотіла би зібрати самоїдів з усього світу!
У парку собаки ранять лапи розбитим склом
Раптом помічаю на лапці Ешлі рану.
– О, це взагалі болюча тема, – зітхає господиня. – Часто з парку Федьковича доводиться виносити по дві-три сумки пляшок, половина з яких – бите скло. Ось на таке скло Ешлі й наступила. Але рана вже загоюється. А ось інша моя вихованка, Мілісента, торік так порізала лапу, що довелося їй накладати шість швів. Після цього тварина кульгає.
Чотири собаки потребують догляду. Купає своїх білосніжних вихованців пані Інна раз на місяць. Виявляється, ці песики дуже люблять приймати ванну. Їдять вони двічі на день лише натуральний корм – яловичину, курятину, рибу, овочі, кисломолочні продукти. За один раз чотири собаки з’їдають до двох кілограмів м’яса. На місяць харчування обходиться у середньому в тисячу гривень. Самоїди люблять прохолоду. Чим нижча на вулиці температура, тим кращий у собак настрій.
– Самоїди – дуже добрі собаки, у них внемає агресії, – додає пані Інна. – Вважають, що вони лікують від депресії. І справді, якою роздратованою я не прийшла би додому, вони мене зустрінуть, оближуть – і відразу настрій покращується. І один собака приносить море позитиву, а уявіть собі, якщо їх аж четверо!
Галина МАРКІВ
Довідка
Самоїд – одна з найдавніших порід собак. Назва походить від того, що вони були компаньйонами місцевих племен Арктики і Крайньої Півночі Євразії, яких російські першопрохідці називали самоїдами. Собаки були тут пастухами, мисливцями, няньками і навіть "грілками" для дітей. Також їх використовували у собачих санних упряжках.
