Цими днями мало би виповнитися 50 років із дня народження Ігоря Чеховського, відомого історика й журналіста. Людини, яка змусила краян по-новому глянути на історію Чернівців і нашого краю. Пам’ятаю, як він (а ми тоді працювали в "МБ") казав мені: "Ти знаєш, я, йдучи на роботу, дивлюся на ці будинки, кожен з яких має неймовірної цікавості історію, не можу надивуватися з того, якими творчими людьми були наші предки, якщо вони зуміли подарувати нам таку красу зодчества". Причому він вмів так подати зібраний матеріал, що професійні історики заздрили йому. А Ігор після журналістського дня в редакції йшов до архівів, шукав живих свідків-знавців історії Чернівців і писав про це. Пригадую пристрасні дискусії Ігоря з відомими нині дослідниками історії нашого краю Сергієм Пивоваровим та Богданом Рідушем. Це були творчі дискусії з однодумцями й ровесниками, коли намічалися нові творчі пошуки. Діапазон захоплень дослідника Ігоря Чеховського вражав: він не тільки міг розповісти історію того чи іншого будинку австрійської забудови у Чернівцях, а й знав, які хустки одягали буковинські гуцулки, йдучи до церкви, та які "латканки" співали на весіллях у Вашківцях чи Розтоках. Друзі дивувалися, коли Ігор встигав досліджувати все й дохідливо доносити це до читача. Особливе ж захоплення було від столітніх фотохудожніх листівок, які він "відкопував" невідомо де. Бо не лише відвідував історичні архіви, а й знав багатьох свідків історії Буковини. А ще дуже тішився, коли в нього народився син. Любив гуляти з ним містом, щось захопливо йому розповідав, ніби передбачав, що доля відпустила йому небагато років...
Але залишилися його книги, фільми, зняті за його історичними розвідками, друзі, які свято бережуть пам’ять про Ігоря. А ще підростає син, який продовжить справу свого батька. Не одне покоління молодих чернівецьких істориків матиме за взірець для нових творчих пошуків й праці Ігоря Чеховського – справжнього чернівчанина й справжнього патріота буковинського краю. (В. Гринюк)
