«Мої персонажі 26 разів подавали на мене до суду»

Автор сатиричних "Львівських обсервацій", письменник Юрій Винничук часто у своїх публікаціях називає політиків "клоунами", а деяких навіть нецензурними словами. Своїм баченням політикуму Юрій Винничук в іронічному тоні поділився з кореспондентом "МБ".

"Герої публікацій можуть погрожувати, обзивати жидом"

– Наскільки ефективним вважаєте жанр політичної сатири?

– Гадаю, політична сатира, фейлетон набагато ефективніші, ніж будь-яка аналітична стаття. Серйозну викривальну статтю не кожен прочитає. А я в своїх обсерваціях не несу інформацію. Вся інформація вже є в Інтернеті, а я лише стібаюся. Однак читачі мені часто кажуть, що черпають інформацію саме в мене. Наскільки ефективний цей жанр, можна судити з того, що 26 разів персонажі обсервацій подавали на мене до суду. Але, мабуть, значно яскравіше свідчення ефективності в тому, як ставляться до цього читачі. Я вже неодноразово намагався припинити писання обсервацій, але мені не дають. Перестрівають на вулиці, дякують. Часто у такій формі: "Дякую, що ви є". Отак підійде хтось, скаже і відійде. І все.

– Якою є реакція читачів і героїв публікацій "Львівських обсервацій"?

– Читачі давно і наполегливо вимагають, щоби я зібрав найцікавіші обсервації та видав їх окремою книгою. Коли я висловлюю сумнів у тому, чи будуть матеріали, написані на злобу дня, цікаві через певний час, мене переконують, що саме у тому весь цимес. Нещодавно підійшла до мене дівчина, яка є читачкою моїх обсервацій із дев’яти років. Тобто дванадцять років уся її сім’я і вона читають обсервації. Спочатку в газеті, а зараз роздруковують з Інтернету. А щодо героїв публікацій, то реакція їхня відповідна – вони не вітаються, можуть погрожувати, обзивати "жидом". Ну, бо хто ж, як не "жид", сміє дерти лаха зі слуг народу?

– Не маєте остраху, що через вашу позицію, зокрема висловлювання у "Львівських обсерваціях", можете потрапити у ситуацію, яка сталася з істориком Русланом Забілим?

– Маю дуже гарний досвід контактів із КДБ. Совєтський гарт даремно не пропав. Я звик писати те, що думаю, і не було в мене жодного випадку, коли б я поступався перед владою, намагався загравати чи йти до неї на службу. Змушений і далі цю марку тримати. Чим мене можна налякати? Я вільна людина, не зв’язана жодними путами. Можна закрити газету чи сайт або відмовити мені у співпраці, але відразу з’являться інші пропозиції.

"Маю надію на Майдан – але вже
з косами і вилами"

– Чи можна серйозно сприймати нині владу й опозицію?

– Гадаю, все йде на краще. Ну, перемогла б Юля, не було би, звісно, такого свинства – табачніків, калєснічєнків, єфрємових, азарових... Але були б усі ті, які стали тушками, які зараз клонують "Батьківщину". А так бачимо, що всі "помаранчеві" проходять очищення. Залишиться дистилят, за який і будемо голосувати. Але на цих виборах відбуватимуться такі шахер-махери, що у мене є велика надія на новий Майдан. Але вже з косами і вилами. І не конче "помаранчевими", а й кримськими і донецькими.

– Якби потрапили до влади, що змінили б?

– Живу у Винниках під Львовом уже 25 років. Тут у нас проблем немало. Крім того, мене нервує люмпенізація королівського міста Львова. Різне "грошовите чмо" прилазить сюди і починає насаджувати чужинецьку культуру, з’являються назви торгових закладів і ресторанів, які не мають нічого спільного не тільки зі Львовом, але й з Україною. З іншого боку, встановлюють примітивні пам’ятники, які викликають лише сміх. Наприклад, пам’ятник Чорноволу з неприродно великою рукою. Гадаю, ті самі проблеми і в Чернівцях. Наші міста – унікальні, треба зберегти їхнє неповторне обличчя. А грошовиті товариші зі Сходу, крім пальми Мєрцалова, не несуть жодної іншої культури.

– Чи варто взагалі "нормальній" людині йти у владу?

– Та ні, не варто. Ніде у світі до влади не йдуть письменники, а тим більше бізнесмени. Йдуть спеціалісти. Але у нас така ситуація, що більшість кандидатів у депутати – це потенційні злодії. Яким би воно патріотом не було, а ставши депутатом, перше, що робить, вимагає земельну ділянку, помешкання, працевлаштування тощо.

"Чому народ не вимагає, щоби тушки пішли геть?"

– Чи може виборець довіряти народним обранцям, які перебігають із фракції у фракцію? Як оцінюєте ситуацію у парламенті?

– Дивуюся, чому народ усе це терпить. Чому не йде до парламенту і не вимагає, щоби тушки пішли геть. Ми ж не повій обирали, а депутатів. Ось в Італії колись вибрали проститутку Чічоліну, але вона не соромилася, що вона проститутка і відверто демонструвала свої принади. А ці спочатку вдають, що вони непорочні херувими, а потім продаються. Вони не мали жодного права змінювати орієнтацію. Жванія каже про якесь "право вибору". Немає у них жодного права. Це у нас є право вибору, а вони нехай своє право запхають подалі. Ми не повинні подарувати їм цього свинства.

– Хто із жінок-політиків може викликати у вас еротичні фантазії?

– Ну, канєшна, Бандарєнка і Каралєвская. Хараши дєвочки. А ще Оробець. Теж нічого. Щоправда, мої еротичні фантазії ніколи не були пов’язані з жінками-політиками. Тим більше, що я цих симпатюльок політиками не вважаю.

– Чи можна з вигляду окремих політиків судити про їхні людські якості?

– Судити можна різне, а правда може бути зовсім інша. Часто такі люди у своєму колі дуже милі, компанійські. Мені Янукович не здається таким залізним господарем, яким його намагалася змалювати Герман. Він керований. І там, звідки ним керують, знали добре, чим їм підходить саме він. А всі решта – це статисти. Люди, які в жодній іншій країні не зробили би такої кар’єри.