Гарний відпочинок і туристичний маршрут у вихідні історичними і духовними святинями можна знайти не лише за кордоном, а й на Буковині. Серед цікавинок – відвідування духовно-історичного центру старообрядництва села Біла Криниця Глибоцького району. Кореспондент "МБ" побувала тут у вихідні в рамках всеукраїнського прес-туру туристичними місцями Буковини.

Уже під’їжджаючи до села, ми побачили візерункові куполи Успенського собору. Це собор жіночого монастиря, збудований 1908 року. Зупиняємося і робимо декілька світлин.

У бібліотеці – унікальні стародруки

Висока білокам’яна споруда, глазурована цегла, п’ять бань, високо прибудована дзвіниця. Доки розглядаємо святиню, з’являється паніматка Таїсія із великими ключами. Вона вітає нас і відчиняє старовинні дерев’яні двері… На будівництво храму свого часу використали півмільйона золотих рублів. Для бідної Буковини часів Австрійської імперії це була астрономічна сума. У храмі нас зустрічає досить скромне оздоблення: немає фрескових розписів, стіни голі. Але є тут неймовірної краси іконостас. Нам пояснюють, що для старообрядників мали значення не пишні убранства храму, а старовинні ікони. Так, іконостас для храму виготовили різьбярі з Володимира (Росія) та палехські майстри.

Екскурсовод Маргарита КУРЛІКОВА розповіла, що будівництво мурованого храму в Білій Криниці здійснювалося на кошти московських купців – подружжя Гліба та Ольги Овсянникових. Подейкують, доброчинність купців була своєрідною відкупною жертвою. Їхній син через нещасливе кохання наклав на себе руки. Це було найстрашнішим для православних. Адже, згідно із православними релігійними канонами, душа самогубця ніколи не потрапить до раю. Щоби викупити душу сина з пекла, батьки вирішили подарувати Богові найбільшу жертву – збудувати храм… Однак легенда залишається легендою, а про її достовірність говорити важко.

Стоїмо у храмі, паніматка Таїсія розповідає про святиню:

– 11 липня 1908 року було освячено Успенський собор жіночого монастиря. У той час Буковина входила до складу Австрійської імперії, а сама Біла Криниця була відома як всесвітній історичний центр старообрядництва – християнської православної віри, яка зберегла церковні традиції і культуру Київської Русі. Маємо щастя, що Перша світова війна пощадила Успенський собор. Його не знищили і не роз-­грабували. Крім старовинних ікон XV-XVII століть, у бібліотеці зберігалися до ста стародруків XVІ-XVII століть, включно з книгами першодрукаря Івана Федорова ("Апостол" 1574 року та "Острозька Біблія" 1581 року).

На запитання, чи є зараз у храмі давні видання, паніматка Таїсія ствердно киває головою. Через секунду вона виносить нам унікальні давні книги та книгу зі спеціальними знаками.

– За цими книгами ми співаємо. Ми не перетворюємо святу пісню на оперу. Наш спів – монотонний, як це притаманно старообрядникам.

На прохання паніматка виконує для нас спокійну церковну пісню…

"Румунський король довго не міг забути візит до храму"

Після закінчення співу паніматка продовжує розповідати про історію храму та села:

– З 1918 року, після розпаду Австрійської імперії, село Біла Криниця належало до Румунії, правління якої добре ставилося до старообрядників. У вересні 1935 року румунський король Карл ІІ відвідав Білу Криницю та Успенський собор.

Про візит короля зберігся запис у газеті "Мурентул" від 13 жовтня 1935 року:

"У теплу осінь ми подорожували пильними дорогами Буковини. І ось з-поза Карпатських гір відкрився нам дивний краєвид, неначе міраж. Здалеку, посеред покритих лісами гір, постали великі візерункові дзвони старообрядницького храму жіночого монастиря… Зустрів нас старообрядницький митрополит Пафнутій. Старець із сивим волоссям, рідкою бородою, маленькими карими очима, трошки згорблений, говорить важко, але правильно, по-румунськи. Прийнятий із хлібом-сіллю, монарх був присутній на красивій службі у монастирському чоловічому соборі. Потім монарха запросили у резиденцію митрополита, його величність скуштував фінікову настоянку, незвичайну, якісну чорну ікру… Потім король вислухав скарги старообрядників і записав їх у книжку. Прийом старообрядців так вразив Короля, що він дуже довго не міг його забути…"

Мирний час для храму закінчився у 1940-ві роки, коли почалася Друга світова війна. Чоловічий монастир та його храми було зруйновано. Унікальну бібліотеку старовинних рукописів та книг розграбували та знищили. Загалом після війни у Білій Криниці із шести храмів збереглося лише два – Успенський собор та сільська церква Козьми і Доміана. Із трьох тисяч мешканців села залишилося 500. Всі будинки було зруйновано. Люди жили у землянках та мазанках. 1945 року чоловічий та жіночий монастирі закрили. Успенський собор зробили складом для зерна. Успенський собор врятував від руїн радянський письменник Федір Чащін, автор книг про Білу Криницю. Завдяки йому Постановою Ради Міністрів Української РСР Успенський собор визнали пам’яткою архітектури. А вже 1982 року тут провели реставрацію. Перекрили мідні куполи собору, відреставрували іконостас, панікадила тощо. 
Валерія Чорней