У коханні зізнаються мовчки

Своє золоте весілля чернівчани Григорій і Ганна Примакови відсвяткували у Палаці урочистих подій. Привітати подружжя прийшли діти, онуки, рідні, друзі. Обряд був особливо зворушливий, бо двоє наречених – інваліди по слуху. Мовчки зізнаючись дружині в коханні, чоловік неодноразово прикладав руку до серця і щасливо усміхався. Мову жестів батьків перекладала їхня донька Алла, яка змалку добре засвоїла її. "Здається, ніби вчора одружилися, а вже прожили разом 50 років. Навіть не віриться", – хитає головою Григорій Миколайович.

Григорій Миколайович почепив на піджак усі свої нагороди: орден "Червоного прапора", медалі "За доблесну працю" і "Ветеран праці". А Ганна Семенівна одягнула улюблений святковий костюм. Діти придбали для "молодят" нові золоті обручки. "Ми захотіли влаштувати для батьків справжнє свято, – каже донька Алла. – Вони – єдина пара глухонімих, яка відзначила у Палаці своє золоте весілля. До речі, срібне вони теж святкували тут. Адже в молодості не могли собі цього дозволити, бо жили дуже бідно. Відгуляли дуже скромне весілля у селі. Тато мав костюм, а в мами не було ні білої сукні, ні фати".

Подружжя дуже гарно танцювало весільний вальс, викликавши сльози у багатьох присутніх. "Музику батьки відчувають по вібрації підлоги, – пояснює донька. – Тато ще трохи чує, а мама йому підкоряється. Обоє від народження були здоровими дітьми. Але пережили війну, голод, тяжкі хвороби… Тато оглух у сім років, а мама – у три. Змушені були навчатися у спеціалізованих школах. Там навчилися писати, читати і спілкуватися мовою жестів з іншими дітьми. Батько закінчив училище індивідуального пошиву. Це йому згодом пригодилося. Коли не було грошей купити дітям теплі зимові речі, він сам шив їх. А точніше – перешивав зі старих речей. Таких гарних курточок і пальт не було більше ні в кого! Батьки обоє працювали на підприємстві для глухих. Їх там дуже поважали. Тато має 45 років стажу. Мама теж ветеран праці".

Григорій і Ганна зустрілися 1959 року . "Мені Ганнуся відразу ж сподобалося, – перекладає мову жестів батька Алла. – Вона була дуже гарна і мала довгу, майже до колін, косу. Її не можна було не покохати (Григорій Миколайович вкотре прикладає руку до серця). Через рік одружилися. 20 серпня 1960 року я отримав паспорт, а вже 22-го ми розписалися у РАЦСі".

"Вони й досі кохають одне одного, – запевняє донька. – Батьки завжди були разом, ніколи не розлучалися. І робили все спільно. Господарство тримали велике. Мали кроликів, корову, курей, нутрії. Трьох дітей виростили, вибавили трьох онуків. Дочекалися двох правнуків – Микиту і Сергійка. Ніколи не скаржилися на долю. Ми завжди бачили їх усміхненими і в гарному настрої".

– Обряд золотого весілля ми проводимо безкоштовно, – розповіла директор Палацу урочистих подій Галина СОЛОГУБ. – Здебільшого його замовляють діти для своїх батьків. Для кожного обряду пишемо окремий сценарій. Цього року це вже третє золоте весілля. 2009 року їх було п’ять, 2008-го – вісім. 
Надія БУДНА