Чому мова ворожнечі – це погано? Тому що вона завжди скерована на приниження. Вона не про дискусію, не про критику, не про несхвалення дій. Вона про дегуманізацію.
Людину перетворюють на "ярлик": "ці … завжди такі", "вони нічого не вміють", "з ними інакше не можна". Такі узагальнення ведуть до того, що група людей починає сприйматися не як окремі особистості, а як "не такі, як ми". І це небезпечно, бо саме так зароджується дискримінація, цькування, а іноді і ще страшніші речі.
Не раз ставила собі запитання: чому в соцмережах так багато хейту? Вочевидь, тому що там немає паузи. Ми пишемо швидше, ніж думаємо. Емоція випереджає аналіз. Соцмережі дають ілюзію безкарності. Ти ніби в кімнаті сам, ніхто не дивиться тобі в очі, не реагує мімікою. І водночас саме соцмережі формують ідеологію натовпу: коли десятки людей вже атакують когось у коментарях, приєднатися до хейту здається нормою. Додайте до цього алгоритми, що просувають емоційний контент, – і отримаємо середовище, де найгучніший, найагресивніший голос має більше шансів бути почутим.
В Україні мова ворожнечі не є дрібницею, яку можна списати на поганий настрій, тривожність чи втому від війни. Законодавство передбачає відповідальність за розпалювання національної, расової, релігійної чи іншої ворожнечі, а також за заклики до насильства щодо певних груп людей. Залежно від форми та наслідків це може бути: адміністративна відповідальність – штрафи за приниження честі та гідності; кримінальна відповідальність – за публічні заклики до насильства чи дискримінації, за створення контенту, що сприяє ворожнечі; блокування контенту та акаунтів – за правилами платформ соцмереж.
І важливо: у правовій площині оцінюють не емоції, а умисел і наслідки.
Наприклад, суди неодноразово визнавали злочином дописи, де автор закликав "прибрати" або "покарати" певні етнічні чи соціальні групи. Це не просто грубість. Це реальний заклик до вчинення насильства.
"Ці *** самі винні, їх треба гнати подалі", "Понаїхали, живуть за наш рахунок", "Краще б цих … не існувало"… Такі вислови здаються комусь невинним обуренням, але саме з них виростає культура нетерпимості.
Ми всі різні. І не зобов’язані подобатися одне одному, але ми зобов’язані зберігати людяність. Хоча б заради свого майбутнього. Культура дискусії не починається з великих програм чи державних кампаній. Вона починається з того, що ми стримуємо палець, перш ніж натиснути "Опублікувати". З того, що обираємо аргумент замість ярлика.
Мова ворожнечі — це не про свободу слова. Це про свободу принижувати.
І якщо ми хочемо стати суспільством, яке будує, а не руйнує, нам час припинити легітимізувати "право бути токсичним".
Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram
