Тисячі гостей щороку відвідують свято виходу на полонини у Путилі. Не став винятком і цей рік – на святі побувало приблизно 20 тисяч гостей. Для самих же місцевих мешканців літування у горах – важка праця. Та ще й не завжди вона приносить користь. Наприклад, зараз зменшилося у ціні м’ясо, важко продати молоко та вовну.
У гущавинах губляться вівці та телята– Цього сезону в районі працюватиме 28 полонин, на яких випасатимуться 3190 овець, 702 голови великої рогатої худоби та 200 коней, – розповідає Михайло ЯМНИЦЬКИЙ, начальник управління агропромислового розвитку Путильської РДА. – Нині у нас є 13 агроформувань, 41 фермерське господарство та понад шість тисяч приватних селянських господарств. Зростає виробництво молока, м’яса, вовни. Чималих успіхів досягли такі господарі, як Світлана Сметанюк, Юрій Ямніцький, Катерина Гаврилюк, Дмитро Магура, Василь Гріздак, Марія Генцар та інші. Влітку свою живність вони віддають на випас у полонини.
Шлях до полонин неблизький. Як каже ватаг цьогорічної Полонинської ватри Микола ШТЕФУРЯК, до найвіддаленішої з них – Яровиці – 87 кілометрів. А погода на полонинах не завжди сонячна, часто йдуть дощі та дме сильний вітер. А це – загроза для живності та здоров’я вівчарів. А ще до кошари можуть навідатися ведмідь чи вовки, тому завжди потрібно бути насторожі. Крім цього, у гущавинах губляться вівці та телята, втрату яких вівчарі змушені компенсовувати власникам грошима.
"Травичка цього року вродила нівроку!"– Двадцять одне літо я провів на полонині, – каже Михайло ГЛЕВЧУК, який із двома синами літує на пасовищі в Мінтах, що на території Селятинської сільської ради. – Цього року ми вийшли сюди ще восьмого травня з отарою 400 овець. У колибі дивимося телевізор – це заслуга організатора полонини Ярослава Євенчука. Також можемо й зателефонувати рідним – є мобільний зв’язок. Наразі вечірній надій молока становить сто літрів. А травичка цього року вродила нівроку!
Як розповідає колишній ватаг, власники тварин, здаючи худобу на літування, повинні заплатити полонинникам 70 гривень за одну голову, а ті зобов’язані віддати п’ять кілограмів бринзи та повернути живність живою і здоровою.
За давнім гуцульським звичаєм, перед вигоном худоби на полонину, тварин кроплять свяченою водою та б’ють свяченою вербою: це нібито загартовує їх і оберігає від біди. Літувати ж можуть лише чоловіки, бо перебування на полонині жінок вважають поганою прикметою – живність, мовляв, може загинути чи загубитися.
Більшість фермерів Путильщини здають свою худобу на випас у гори, адже це економить корми та час. Наприклад, так щороку робить господар Василь Гріздак із села Фошків Сергіївської сільської ради, який разом із дружиною доглядає до сотні овець та до півсотні великої рогатої худоби (а ще вони обробляють до 30 гектарів землі).
– Нам треба зробити все для того, щоби розвивалося тваринництво, – каже Дмитро ОСЛАВСЬКИЙ, заступник голови РДА. – Так, незабаром у районі запрацюють молокоприймальний пункт і переробний завод. Сподіваємося знайти інвестора і для реанімування м’ясопереробного цеху в Малому Дихтинці. А вчені з Буковинського інституту агропромислового виробництва на базі наших фермерських господарств працюють над розведенням овець української гірсько-карпатської породи.
Василь ГРИНЮК
3-06-2010, 10:49
0
3 641
