Сім’я чернівчан тримає 11 кіз

На вулиці Лінійній, що біля дріждж­заводу в Чернівцях, мешкають пенсіонери Юрій та Домка ВЕРЕНЬКИ. Заглянувши на їхнє прибране подвір’я, не відчуєш козячого запаху, лише декілька собак бігають, гавкаючи.
– Поруч залізнична станція, то й пасажири із сіл привозять у мішках псів і тут викидають, а нам шкода собак, тому й підгодовуємо, – каже Юрій Георгійович. – Один із них у мене за сторожа й пастуха водночас – нікого не підпустить до кіз на пасовищі. А випасаємо їх недалеко, за колією, метрів за 50 звідси.
Дідусь неквапом йде до сараю й незабаром на подвір’я вибігають одинадцять кіз: добре вгодовані, чисті й високі. Бабуся Домка дивиться на них і усміхається – тварини вишикувалися біля хати, як солдати, зацікавлено позираючи то на господаря, то на нас.
– Коли я заходжу до стайні, то вони ладні мені на голову стрибнути, а коли Юра зайде, то стоять струнко – відчувають хазяїна, – розповідає Домка Василівна.
– Порядок має бути, як в армії, – сміється Юрій Георгійович. – Я строкову служив у Харківській радіотехнічній військовій академії, єдиній у всьому Союзі, там навчалися офіцери з багатьох країн, але найкраще марширували німці та болгари.
Кози у Веренька строєм не ходять, але своєрідний гонор мають – не хочуть будь-що їсти. Примхливі тварини.
– Загодовані, тому й стали панськовитими, – продовжує чоловік. – Он у декого з сусідів кози навіть лушпиння з картоплі наминають, а мої яблуко надкушене до рота не візьмуть, сухе сіно не хочуть їсти, каламутної води не вип’ють, навіть від кавуна відвертаються. Бо коза будь-що їсти не буде. Як і пастися: де забруднена територія чи радіація є, обминає. Через це й не хворіють. І молоко від них смачне й цілюще, багато хвороб може вилікувати.
Як розповідає Юрій Георгійович, його покійна мама колись мала хворі бронхи, і їй порадили вживати козяче молоко. Невдовзі недугу немов рукою зняло. А кози розвів від матері син після того, як з дружиною вийшли на пенсію. До того ж, обоє 43 роки відпрацювали в легкій промисловості. Господар – на трикотажному об’єднанні на різних посадах, а Домка Василівна на "Восході" швачкою.
– Кози в нас англійської породи, від баби Олі розвели, – додає жінка. – Раніше утримували до півсотні кіз, зараз маємо одинадцять. Та й тих важко утримувати. Пасти майже ніде. Сіно доводиться купувати, і не будь-яке, а з травки. Чоловік їздить селами, вибирає, щоби козам догодити. А на Іллі сталася біда – хтось підпалив у нас оборіг сіна, а це добрих чотири підводи, чотири тисячі гривень за нього заплатили. Ніхто й не шукав винуватців – заледве довідку про шкоду отримали в пожежників. І нікому ті кози не заважають, адже гній скидаємо не біля хати, а на городі. Маємо ще п’ять соток далі, але нічого там уже не саджаємо – урожай викрадають. Тепер дід придбав зерно козам і домовився про сіно – треба ж тварин до весни чимось годувати.
Дідуся Юрія добре знають не лише тут, а й у місті – він носить любителям козяче молоко й будз. Здебільшого їх споживають ті чернівчани, які мають проблеми із легенями, бронхами, шлунковим трактом. А ще діти. Жирність козячого молока більша, ніж коров’ячого, тому його вживання обмежене. Доять тварин не весь рік, тому цей продукт дефіцитний.
– Залишаємо доїти за два місяці до окоту, а після окоту козенят потрібно підгодовувати, – каже Веренько. – Козенята й на вирості не залишають у спокої матерів, тому на вим’я їм одягаємо пошиті торбинки-"бюстгальтери". Доходів від кіз немає, утримуємо, бо любимо їх.
– А самі молоко від них вживаєте?
– Не дуже, – хитрує 73-річний червонощокий, без сивини на голові дідусь, якому й 60 років не даси.
– Нині в мешканців Садгірського району утримується понад 100 кіз, – каже Денис КУПЧАНКО, ветфельдшер міської ветлікарні №2. – Як правило, три кози дорівнюють одній корові: одна тварина дає чотири літри молока, яке є корисним для лікування різних внутрішніх хвороб. Пенсіонери Вереньки – лідери в районі з утримання кіз. А ось овець у нас немає. 
Василь Гринюк