Про ворожіння нікому не розповідайте

13 грудня православні християни відзначають свято на честь апостола Андрія Первозванного. З особливим нетерпінням його чекає молодь. Адже Андріївської ночі дівчата дізнаються про свою долю – коли вийдуть заміж та як зватимуть судженого, а хлопці можуть побешкетувати – зняти хвіртку чи витягти віз на хату господареві, який не пускає доньку на гулянку.
– На Буковині дівчата ворожили здавна, продовжують це робити і зараз, – запевнив етнограф Микола ШКРІБЛЯК. – Ці народні традиції збереглися ще з дохристиянських часів. Модними вони є і серед сучасної молоді, яка намагається зберег­ти етнотрадиції свого народу. Особливо люблять ворожити на Андрія студентки у гуртожитках. Напередодні свята вони постійно телефонують мені, запитують, як треба ворожити. І в цьому немає нічого поганого чи протиприродного. Це ніяка не магія, а скоріше – гра, розвага. Дівчата влаштовують вечірки, запрошують на них хлопців. Дехто навіть вірить, що ворожіння здійсниться. Але, за народним повір’ям, не можна нікому розповідати, що тобі випало, бо не здійсниться.
Вікна затуляли папером
Найпоширеніше любовне ворожіння на Буковині, за словами М. Шкрібляка, називалося "Засівання конопель". Пізно ввечері дівчина набирала в пелену сорочки насіння коноплі або льону і, обходячи дровітню, сіяла його по снігу, промовляючи: "Андрію, Андрію! Конопельку сію, горбаткою волочу, віддатися хочу". Потім набирала жменю снігу, де сіяла, вносила до хати і рахувала насінини. Парне число – це знак, що вона незабаром буде в парі.
На Андрія хлопці бешкетували, і їм пробачали всі їхні витівки. Особливо діставалося батькам, які забороняли своїм донькам йти на гулянки, зустрічатися з парубками. Їм могли зняти ворота, витягти віз на дах клуні чи вивезти його на край села. Інколи буряковим квасом чи соломою позначали стежку від хати дівчини до її залицяльника. Робили опудала з гарбуза. Шиб­ки вікон затуляли папером. Всі у хаті могли спати до полудня, думаючи, що на дворі ще ніч.
Воду для тіста носили у роті
82-річна Марія Дмитрівна із Вижниччини ще й досі пам’ятає, як у молодості ворожила з дівчатами на Андрія. "Увесь рік ми чекали цього свята, – розповіла жінка. – Як тільки вечоріло, збиралися в одній хаті. Дівчата ліпили вареники, пекли пироги, варили компот із сушених фруктів, а хлопці приносили самогон, налив­ку, цукерки. Сідали за стіл, їли, розповідали різні веселі історії.
Ворожити починали рівно опівночі. Під окремі тарілки ставили перстень, галузку мірти, ляльку, паперову квітку. Кожна дівчина вибирала собі тарілку. Якщо випадав перстень – вже скоро вийде заміж, якщо квітка – ще дівуватиме, якщо мірта – попереду розлука з милим. А коли витягала ляльку, це означало, що хлопець зрадить її з іншою.
Дівчата пекли балабушки. А для замішування тіста кожна носила з криниці воду в роті. Хлопці намагалися її розсмішити, щоби розлила воду. Балабушки клали на рушник на долівку і впускали до хати голодного собаку. Чию першою з’їсть, та першою і заміж вийде.
А щоби дізнатися, хто буде чоловік за професією, дівчата бігли до річки та набирали звідти намулу. Якщо знаходили у ньому шматочок заліза або цвях –буде ковалем, тріску – теслею, скло – склярем, пісок – муляром, нічого – хліборобом.

Ворожіння на Андрія
 Дівчина із заплющеними очима, стоячи на одному місці, кидає свій чобіт. У який бік носаком упав, з того боку буде її шукати наречений.
 Дівчина переставляє свій чобіт від стіни кімнати до порога, постійно промовляючи: "Молодець, удівець, буду дівувати…" Яке слово буде останнім – те й матиме.
 Дівчата переставляють свої чоботи. Чий буде останнім перед порогом, та першою заміж вийде. Дівчина за нею буде другою і так далі.
 Дівчина навмання рахує кілки чи дошки в паркані, промовляючи: "Молодець, старець…" Якщо останній кілок тоненький і рівненький, то хлопець буде молодим. А якщо кривий і товстий – таким і наречений буде. Якщо кілок із товстою корою, то суджений буде багатий.
 Написати на папері імена хлопців, перемішати їх, покласти у шапку, а потім витягнути, не дивлячись, папірець з ім’ям нареченого.
 Ворожіння перед дзеркалом. Дівчина повинна бути одна в кімнаті. Треба сісти перед дзеркалом, з обох боків засвітити свічки і промовляти такі слова: "Я тебе, дзеркало, запитую, з ким свою долю злучити маю? З’єднати з (ім’я) прошу, бо його в серденьку ношу". Ці слова треба промовити тричі. Тоді глянути в дзеркало, де можна побачити обличчя свого судженого.
 Щоб побачити у сні майбутнього чоловіка, дівчині треба поставити під ліжко миску з водою, а зверху покласти дощечку, ніби кладку до його серця. При цьому промовити: "Ой ти, місточок, та не хилися, а ти, суджений, мені наснися".
 Дівчині треба вибігти на вулицю, запитати у першого зустрічного чоловіка його ім’я. Так само зватимуть її нареченого. 
Надія БУДНА