Міський хлопець вчителює у сільській школі

Друзям та знайомим 23-річного чернівчанина Вови МИТРАНЮКА чути, як його називають по батькові, трохи незвично. Адже молодий енергійний хлопець із сережкою у вусі, кепці та футболці з кольоровим принтом аж ніяк не схожий на поважного дядька з указкою в руці. Проте саме цей неординарний юнак має поважне звання вчителя.
Уже рік Володя викладає у Червоній Діброві на Глибоччині географію та малювання для учнів п’ятих-дев’ятих класів.
– Найбільше подобається викладати у сьомому класі, тому що там навчаються одні дівчата, – жартує Вова. – Подобається робота вчителя. Сам нещодавно закінчив школу – лише сім років тому. Бачу себе серед своїх учнів.
У Червонодібровській дев’ятирічній школі навчається близько ста дітей. Класи невеликі – по вісім-дев’ять школярів. Школа шість років поспіль за результатами творчих конкурсів посідає перше місце у рейтингу загальноосвітніх закладів Глибоцького району. Учні регулярно відвідують заняття. Лише раз на місяць трапляється, що хтось відсутній.
"Покажеш слабкість – одразу сядуть
на голову"
Суворим вчителем Володя себе назвати не може. Каже, що дуже добра людина і ним можна маніпулювати.
– В університеті викладати легше. Хтось спить, а хтось вчить. А у школі щойно покажеш свою слабкість – сядуть на голову, – говорить Володимир Митранюк. – У мене був вибір між Глибоцьким ліцеєм та сільською школою. Я навчався у ліцеї, тому не дуже хотілося туди повертатися. А у Червоній Діброві мені сподобалося більше. Спочатку думав, як воно буде. А зараз уже звик. Тим паче, що у сільській школі зарплата більша, ніж у районній. Вчителів у селі менше, а кількість годин більша. Наприклад, у міській школі сім географів, а я тут – один. Коли прийшов працювати, школа саме проходила акредитацію. Було надзвичайно багато роботи. Проте за півроку я втягнувся.
Оцінку "12" Володя ставить вкрай рідко. Вважає, що сам на "12" вдосталь не знає. Хоча підручник із географії перечитав декілька разів.
– Ставлю і "одиниці", і "двійки". Ну, що зробиш, якщо учень не хоче вчитися. Найвищими балами вважаю "10" та "11". Щоби отримати "12", треба знати дослівно підручник та ще море усілякої літератури, – вважає Володя.
На уроки танців приходять одні дівчата
Двічі на тиждень – у вівторок та четвер – Володя має заняття. Тому напередодні приїжджає до батьків, які мешкають у Глибоці. Адже щоби дібратися з Чернівців на перший урок у село, треба прокинутися о 05.00. А від будинку батьків до школи можна пішки дійти через ліс за одну годину.
– Більше часу проводжу в Чернівцях. А коли приїжджаю на уроки до села, можу трохи відпочити від міської метушні та стресів, – каже хлопець.
У виборі одягу Володя вільний – яскрава сорочка, джинси та кросівки. Ніхто не змушує хлопця приходити на уроки у костюмі та туфлях.
– Якби я був трохи старшим, то, можливо, від мене дирекція школи вимагала би дотримання класичного дрес-коду. А оскільки я молодий, можу вдягатися по-молодіжному, – говорить вчитель. – Дітям так навіть цікавіше: "О, прийшов хлопчак!" Учні називають мене просто Петровичем. А директор школи називає Петром. Раніше Клавдія Григорівна викладала у мого батька. Каже, що я дуже схожий на нього.
У молодого вчителя серед прихильників найбільше дівчат. На уроки брейк-дансу до нього приходять одні дівчата!
– Це дивно, адже хлопці мали би цікавитися брейк-дансом. А тут дівчата, – сором’язливо зауважує хлопець. – Я маю дві школи брейк-дансу. У Чернівцях на заняття ходять хлопці. А до Глибокиприходять дівчата.
Пішов до школи, щоби не забрали
до армії
Заробітна платня молодого вчителя становить у середньому 900 гривень. Володя каже, що платнею незадоволений.
– Скільки би не платили, все одно було би мало. На танцях я заробляю значно більше, – говорить юнак. – Проте викладання у школі двічі на тиждень – краще, ніж служба в армії. Я тому й пішов працювати вчителем, щоби не забрали до армії. Маю тут працювати ще два роки.
Коло спілкування Володі – сучасна міська молодь. Комусь може здатися, що це дико для хлопця з міста піти працювати вчителем до сільської школи. Проте сам юнак не вважає це чимось особливим.
– Таких, як я, дуже багато в Україні. Часто їжджу на змагання з брейк-дансу і зустрічаю людей, які також працюють вчителями. Щоправда, не всі у сільських школах. Хтось викладає в університеті, – говорить вчитель. – Кажуть, що вчитель мало заробляє. Проте серед молоді це престижно. Коли комусь розповідаю, що працюю вчителем, кажуть: "Клас! Я теж так хотів би. Напевне, багато дівчат залицяється?"
Ольга ГНІДАН