Ніде відпочити, а машини паркують на газонах

– Ми вас дуже чекали. Знали, що будете в нашому мікрорайоні, – каже Ілля, приватний підприємець. – Ми вже втомилися боротися з автомобілістами, які паркують свої машини на газонах. У нашому мікрорайоні скоро взагалі зникнуть зелені насадження. Крім того, тут знаходиться дитяча поліклініка і відділення швидкої допомоги. Тож часто автомобілі блокують виїзд для "швидкої". Уже неодноразово звертався до мерії. У відповідь отримував відписки. Однак ніхто не звертає на цю проблему уваги. Йдіть зі мною, переконаєтеся на власні очі.
І справді, опинившись перед будинком №273, що на вулиці Руській (через дорогу від продуктового та речового базару, розташованого одразу за гіпермаркетом "Екватор"), побачили безліч машин, припаркованих просто на газонах. Хоча ці газони важко назвати газонами: жодної травинки, повністю затоптані, добре помітні сліди від коліс. Навкруги все сіре, безліч автомобілів то від’їжджають, то знову паркуються тут.
На майданчику для відпочинку навпроти "Екватора" на лавочці сидів літній чоловік. "Зараз на пенсії, пережив інсульт, – розповів 68-річний Костянтин Георгійович. – Шкода, що в нашому мікрорайоні мало зон відпочинку саме для літніх людей: немає де посидіти, пограти в доміно. Напевно, це єдине місце, де можна посидіти на лавочці".
– Вашу газету передплачуємо й читаємо всією родиною, – додає чоловік. – Вона цікава кожному: і старому, і малому.
За кілька хвилин підійшла до нас стурбована жінка.
– Виїзна редакція? – перепитує Марія Миколаївна. – Розумію, що нічим мені не допоможете, бо таких, як я, багато, але все-таки розповім про свої проблеми. Я працювала на заводі "Гравітон" 30 років. А зараз, отримуючи 600 гривень пенсії, не можу сплатити за комунальні послуги. До того ж, утримую сина-інваліда та маленьку онучку. Я просто у відчаї, не знаю, як далі жити, – каже зі сльозами на очах пенсіонерка.
"У мікрорайоні немає господаря"
Так, пенсіонер Валерій Степанович не задоволений станом доріг та тротуарів не лише на трасі, але й у дворах між будинками на вулиці Руській.
– Погляньте на фасади наших будинків – вони обклеєні різноманітними закликами, гаслами, оголошеннями або просто рекламою. Невже для цього не можна виділити спеціальні місця, наприклад, дошки оголошень? – каже чоловік. – Найгірше те, що у мікрорайоні немає господаря, який би цим займався.
Хотілося би, щоб у нашому мікрорайоні відбувалися зібрання, де обговорювали б наболілі проблеми, а потім їх розглядали би владні структури. Таким чином можна було б залучити кожного – від бізнесмена до пенсіонера – до благоустрою території та приміщень, де люди живуть або працюють. Необхідно, щоби кожен дбав не лише про себе, але й про довкілля, де нашим дітям та онукам доведеться жити.
На цю саму проблему звернув увагу і Юрій Петрович, шофер. Чоловік скаржився на незадовільну роботу ЖРЕПів:
– Сплачуємо за обслуговування по 70 гривень, а лише сміття вивозять. Уже 20 років проживаю на Гравітоні й жодного разу не бачив, щоби побілили в під’їздах, замінили лампочки. Часто трапляється, що взагалі немає освітлення, а в підвалах води – по коліна.
Електрозварник Микола ІВАНОВ, підійшовши до нашого намету, зауважив, що йому тут, у мікрорайоні Гравітон, усе подобається, але дуже хотілося б, щоби було менше сміття і щоби будинки були гарні, відремонтовані, доглянуті. "Це треба робити гуртом. Шкода лише, що крім тих, хто будує, є й такі, що ламають, шкодять, смітять", – каже Микола Степанович.
"Скоро змії повзатимуть"
– Постійно читаю вашу газету, вона мені дуже подобається. Ось побачила намет із вашим логотипом і вирішила підійти, – каже пенсіонерка Зінаїда ГОРДЄЄВА. – Хочу поскаржитися вам, бо нікому до цього немає діла. Двір будинку, у якому проживаю (вул. Руська, 277) завалений сміттям, бур’яни – висотою у зріст людини. Треба щось робити, бо скоро змії повзатимуть.
– Заходжу в під’їзд свого будинку – заплющую очі, заходжу в ліфт – заплющую очі. Дуже брудно в нас, – каже економіст Ніна ГОРОДЕЦЬКА. – За що ми сплачуємо ЖРЕПам? Дуже мало в нашому мікрорайоні лавочок, а якщо навіть і є, то й ті нищать. Не вміють наші люди шанувати те, що для них зроблено.
"Не уявляю, що могла би жити деінде"
Серед наших співрозмовників знайшлися й оптимісти.
– Проживаю в Чернівцях 47 років. Працювала все життя на одній роботі – продавцем, зараз на пенсії, – каже Марія БУЙНЯК. – Усе мені тут подобається, ні за що не проміняла би свій район на інший.
– А газету вашу читаємо всією родиною. Упізнала ваш намет, тому й підійшла, – додає жінка, сміючись.
– Усе в нас тут добре, – каже доцент університету Василь Степанович. – Щасливий, що живу тут. Транспортне сполучення чудово продумане: сів на тролейбус або маршрутку – і за кілька хвилин уже в центрі.
– Обожнюю Гравітон, – каже 18-річна Ася. – Навіть не уявляю, що могла би жити деінде.
Загалом за шість годин вдалося поспілкуватися з кількома десятками чернівчан. "Це добре, що ви проводите таку акцію", – часто казали люди.
Леся ТОКАРЮК