«Свічки роблю і для себе, і для каплички»

Житель села Великий Кучурів Микола ЦИЛЮК має незвичайну професію. Майже все життя чоловік виготовляє свічки. Спочатку заробляв на цьому непогані гроші, а останніми роками, коли "парафіновий" бізнес помалу занепадає, не покидає звичної справи. Однак свічки не продає, а відносить до каплички.
"Колись люди жили
зі свічок, тепер – виживають"
Микола Цилюк навчився робити свічки ще на початку 1990-х. Каже, в ті часи треба було шукати собі підробіток, на одну зарплату важко було прожити.
– Спочатку возили з Молдови до Росії яблука, потім сусіди та знайомі навчили вручну свічки виготовляти, – каже пан Микола. – Бізнес не дуже прибутковий: будинок за ці гроші не збудуєш, але на життя цілком вистачало.
Ще кілька років тому мешканці сусідніх сіл Тисівці та Великий Кучурів Сторожинецького району їздили до Кременчука та Дрогобича за парафіном, щоби за домашніх умов вручну виготовляти свічки. Такий бізнес набув неабиякого процвітання з відкриттям Калинівського ринку в Чернівцях. За свічками приїжджали з різних регіонів України.
– На початку 1990-х свічки робили чи не в кожній хаті у Великому Кучурові та Тисівцях, – розповідає М. Цилюк. – Тоді свічки добре продавалися. Знаєте, як у ті часи часто електроенергію відключали! Тоді у кожному будинку люди мали про всяк випадок запас свічок. Свічки вмів робити чи не кожен наш односелець, а ось навчати цього ніхто не хотів. Довелося ходити до сусідів, знайомих – так і навчився виготовляти свічки. Тоді на цьому можна було добре підзаробити. Кілограм парафіну, привезеного з Кременчука, коштував 70 копійок. З цього матеріалу можна було виготовити дві пачки свічок, які коштували 1 карбованець 80 копійок. Зараз кілограм парафіну коштує 9,5 гривні, а дві пачки свічок – 10 гривень. А ще потрібно дуже важко працювати. Вже не кажучи про дрова, нитки та інше приладдя, необхідне для роботи.
Через кустарне виробництво загорілася кухня
– Якось через виробництво свічок у мене загорілася кухня, – розповідає пан Микола. – Парафін у бочці грівся, закипів та збіг – так і кухня зайнялася. Відтоді став обачнішим. Виробництво свічок – важка справа. Парафін треба спочатку розігріти, потім підготувати спеціальні форми з нитками всередині. Кільканадцять разів доводиться опускати ті форми у парафін, щоби свічка вийшла такого діаметру, як потрібно. Але наші свічки нічим не поступалися у якості заводським. Саморобні свічки продавалися не гірше заводських – по всій Україні розходилися. Тепер ця справа у нашому селі занепадає, ось уже три роки попит зменшується. Залишилися лічені люди, які живуть за копійки, зароблені на свічках. Ціну на свічку не можуть підвищити до такого рівня, щоби вона окупила виробництво вручну. Я теж цю справу полишив. Хоча свічок ніколи й не купую. Треба для власного вжитку або для людей, щоби могли засвітити свічку в капличці, – посиджу за роботою ввечері та зроблю їх самостійно.
З початком економічної кризи селяни перекваліфікувалися на виготовлення весільних квітів. Свічки в окремих будинках і досі не перестають виготовляти, але здебільшого для власних потреб.
– Зараз я цим займаюся, тільки б не сидіти без діла, – каже Микола. – А ще відношу саморобні свічки до каплички. 2002 року збудував її для села. Це братів задум. Коли у 43-річному віці він помер, я вирішив реалізувати його мрію. За гроші, витрачені на будівництво каплички, тоді можна було гарний генделик збудувати, але я вирішив витратити їх на благо села. Тепер кожен мешканець мого села може прийти помолитися сюди та запалити свічку, яку я зробив власними руками. І втіха, і користь.
Антоніна БАБЧУК