Йдучи на весілля, несли... курку

Сучасні весілля дедалі частіше підлаштовують під потребу гостей наїстися і напитися, зовсім забуваючи про нагоду, з якої вони всі зібралися. Втрачаючи оригінальні національні риси, весільні забави перетворюються на звичайні вечірки. Але саме завдяки народним традиціям, яких дотримувалися ще наші бабусі та дідусі, весілля може стати справді незабутньою подією як для самих наречених, так і для гостей.
Досвідчений ведучий весіль Павло ТОКАР не тільки ревно дотримується усіх народних традицій, а й сам повертає їх до життя.
– Коли одружувався мій син, – розповідає Павло Павлович, – ми вирішили зробити все за обрядом. Запросили троїстих музик у квартиру, коли чіпляли синові віночок. Перш ніж їхати до нареченої, син попросив у нас благословення. Ми його натомість обсипали цукром – символ солодкого життя, пшеницею і житом – на довгий вік, копійками – на достаток. А вхід до нашого під’їзду прикрасили рушником – щоб люди бачили, що у нас молодий у будинку. Усім нашим сусідам так сподобався цей звичай, що вони тепер теж на весілля замовляють троїстих музик і обсипають нареченого цими оберегами.
У глибинці народні традиції теж потроху відмирають – якими б колоритними вони не були. Музикант Василь розповідає, що в одному із сіл Кіцманщини ще донедавна існував такий цікавий весільний звичай, коли гості на весілля до молодих приходили разом… із птицею. На подвір’ї для цього стояла спеціальна обора, куди скидали усіх подарованих курей та гусей. Чоловік каже, що бачив, як дарували не менше п’ятдесяти. А наступного дня цю птицю готували на вогні і подавали до столу. Гості із задоволенням з’їдали усю птицю.
Нерідко народні традиції на сучасних весіллях набувають нового звучання. Наприклад, при організації свят для наречених гості утворюють живий коридор – вони посипають молодят житом-пшеницею, а також пелюстками троянд. Крім того, офіціанти поливають нареченим дорогу водою – символ чистоти сімейного життя.
Окрім традицій українського народу, Павло Павлович запозичує традиції і в інших народів – якщо вони доречні, звичайно.
– На одному корейському весіллі мені сподобалося, що на початку весілля наречений пригощає своїх родичів, а молода – своїх. Таким чином відбувається знайомство родин молодих. Це дуже важливо, бо родини між собою зазвичай ще не добре знайомі. Я для такого знайомства організовую родинне коло – коли танцюють лише найближчі родичі молодят.
Павло Павлович шкодує, що відмирає така традиція, як одягання фати (віночка) нареченій. Дедалі частіше таку щемливу церемонію замість рідної чи хрещеної матері роблять перукарки у салоні разом із весільною зачіскою. А колись це відбувалося під спеціальні обрядові пісні.
– Не сприймаю модернізованих традицій, – каже пан Павло. – Наприклад, коли за свідків беруть дельфінів. Бачив таке у Владивостоці. Або весілля у ковбойському стилі – нещодавно у Харкові. Ну, уявіть собі, що ви збираєтесь на весілля, а вам висувають вимоги, що вдягати – кому б це сподобалось?
Професійний організатор весіль стверджує, що народні традиції треба вміло використовувати – так, щоб усім від цього було добре.
– Гості, які запізнилися на початок застілля, не повинні перебивати своїм вітанням виголошення тостів інших. Особливо промову батьків. У такому разі кажу, що навіть якби Віктор Андрійович з пані Катериною цієї миті заходитимуть до зали, вони повинні зачекати, доки не скажуть своє вітання рідні батьки. А потім із маршем і почестями ми зустрінемо шановних гостей.
Анастасія СІМАШОВА