Серйозний не за роками Сергій Паладійчук – найкращий цьогорічний випускник обласної школи-інтернату для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Має статус соціального сироти: тата свого не пам’ятає, а мама відмовилася від нього, коли ще він був малим. Тому хлопець виріс у сиротинці, навчився дбати про себе. Сергій мріє отримати вищу освіту, здобути професію програміста або землевпорядника, знайти добре оплачувану роботу. Та найголовніше – мати сім’ю й ніколи не відмовлятися від власних дітей. А ще він хоче допомагати своїй мамі, яка відмовилася від нього.
"Подаватиму документи одночасно на два факультети"
Ми зустрілися з Сергієм у кабінеті директора школи-інтернату Івана Семенюка, який взявся вихваляти свого учня. У хлопця і без того був гарний настрій: він тільки-но дізнався, що за тестування з географії отримав 163,5 бала, який є прохідним до вузу. "Дочекаюся результатів ще з двох предметів – української мови та літератури і математики – подаватиму документи одночасно на два факультети університету – комп’ютерних наук і географічний, – ділиться Сергій своїми планами. – Дуже хотів би стати програмістом, бо нині – це перспективна професія на ринку праці. Можна буде легко знайти роботу, непогано заробляти. Якщо не вдасться, навчатимуся на землевпорядника. Це теж непогана професія, бо люди зараз будуються. У цьому житті я можу розраховувати тільки на себе, тому повинен думати, як заробити гроші на свою майбутню сім’ю. У мене є ще мама, якій я теж допомагатиму. Так склалося, що вона змушена була відмовитися від мене, бо ми жили дуже бідно, інколи навіть не мали грошей, щоби поїсти. Тато нас покинув, а мама – інвалід дитинства, працювала обліковцем, заробляла дуже мало і не могла мене утримувати, тому віддала до Будинку дитини. Я не ображаюся на неї. Навпаки, вдячний, що вона інколи приходить до мене, у вихідні я навідуюся до неї. У мене, крім мами, більше нікого немає з рідних. Пригадую, в дитинстві я просив у неї купити мені морозиво чи іграшку. Вона казала, що не має грошей, а я плакав, бо не розумів, як це так: іншим купують, а мені – ні. Коли трохи підріс, усвідомив, що не хочу бути бідним. Уже зараз я працюю в одному із супермаркетів і заробляю на себе. Частину грошей віддаю мамі. Надалі хочу жити з нею та допомагати їй. На старості хтось повинен доглядати за мамою".
"У мене є хоч мама,
а в багатьох взагалі немає нікого"
Про школу-інтернат, де провчився всі одинадцять років, Сергій згадує найкращими словами. У нього тут багато хороших друзів, є улюблені вчителі . "Сумуватиму за інтернатом, бо тут минули мої найкращі роки. Я ніколи не почувався ображеним на долю за своє життя, бо воно не було таким уже й поганим, – запевняє хлопець. – У нашому інтернаті є діти, в яких ще гірша ситуація. У мене є хоча б мама, а в багатьох взагалі немає нікого. Інтернат став для нас рідним домом. Тут нас безкоштовно навчали, годували, одягали. Та головне – нас розуміли. Боюся, що за стінами інтернату так буде не завжди. Але треба бути оптимістом, не боятися вийти у світ, а намагатися знайти в ньому своє місце".
24 червня у Сергія Паладійчука відбувся випускний вечір. Він прийшов на нього у святковому костюмі, який ще в дев’ятому класі йому подарувала "Трембіта". "Цього року нам теж шили костюми, але я відмовився від нього на користь друга Григорія, у якого немає мами, – сказав Сергій. – Він хотів дорожчого, то нехай має. Бо нам пропонували костюми по 450 гривень, а йому дадуть за 800".
Як повідомила заступник директора школи-інтернату Євгенія ФАКАС, Сергій Паладійчук успішно склав тестування з усіх трьох предметів і набрав кількість балів, які значно перевищують прохідний для вступу до вузу.
Надія БУДНА
