У сімнадцять років Надія БОНДАРЕНКО пішла добровольцем на фронт. Була санінструктором, медсестрою… На своїх дівочих плечах винесла з поля бою 180 поранених солдатів і офіцерів. А потім була зв’язковою роти автоматників 32-ої гвардійської стрілецької Таманської дивізії. Брала участь у штурмі Сапун-гори (Севастополь), за що була нагороджена медаллю "За відвагу". "Це було справжнє пекло. Тоді вбили багатьох моїх товаришів, – пригадує 85-річна чернівчанка, ветеран та інвалід війни. – Поранило і мене, проте пощастило вижити. На зустрічі однополчан колишній командир нашої дивізії Микола Закуренков сказав мені: "Надю, ти була справжньою гвардійською сестрою".
Велику Вітчизняну Надія Варфоломіївна закінчила старшим сержантом, командиром відділення санінструкторів. У мирний час працювала медсестрою. Активно займалася спортивною стрільбою, захищала честь області на змаганнях, отримала звання майстра спорту Радянського Союзу. Зі своїм чоловіком Василем Іллічем (теж ветераном війни) прожили разом 32 роки, виростили сина.
Зараз Надія Варфоломіївна прикута до ліжка. Проте не втрачає оптимізму і віри в те, що вона ще підніметься на ноги.
Надія ПЕТРОВА
