Після реєстрації шлюбу в РАЦСі багато наречених йдуть до церкви. Вінчання стало обов’язковим ритуалом весіль. Дехто вважає це потребою душі, дехто – просто модою.
– Обов’язкові складові теперішнього весілля – це Палац урочистих подій, церква і ресторан, – запевнила директор Палацу урочистих подій Галина СОЛОГУБ. – Інколи наречені приходять до нас і просять записати їх на певну дату, бо вже домовилися в церкві та ресторані. Зараз вінчається дуже багато пар. Хоча є наречені (щоправда, їх значно менше), які не йдуть до церкви. За їхніми словами, вони ще не готові до такого відповідального кроку. Із власних спостережень можу сказати, що рішення вінчатися в церкві часто приймають батьки, а не самі молодята.
Галина вінчалася зі своїм чоловіком у церкві усвідомлено, бо відчувала таку потребу. "Ми хотіли, щоби наш шлюб був освячений Богом, – переконливо заявила жінка. – Обоє з чоловіком – із віруючих родин. Усі наші родичі вінчалися, прожили разом до старості".
– Коли я виходила заміж, мені було тільки двадцять років, – розповіла Наталя. – Батьки сказали, що треба обов’язково вінчатися в церкві, бо інакше наша сім’я буде несправжньою. Ми пішли та повінчалися. У нас підростають дві доньки...
Тридцятирічний Андрій, який нещодавно одружився, вважає вінчання традицією. "Ми з Юлією знали, що треба віднести заяву до РАЦСу, замовити весільний обряд у Палаці урочистих подій, вінчання – у церкві та святкування – в ресторані, – перелічив молодий чоловік. – Серйозно про таїнство вінчання ми не замислювалися".
– Люди вінчаються, бо так годиться, а через певний час так само легко розлучаються, – впевнений 23-річний Валентин. – Мої батьки теж вінчалися в церкві. Але це не завадило татові покинути маму з двома маленькими дітьми і піти до молодшої жінки. Про нас із сестрою він ніколи не згадував. Тому я не дуже вірю в те, що вінчання зміцнює сім’ю. Зараз у мене є дівчина, з якою одружуємося через два місяці. Її батьки наполягають, щоби ми повінчалися, а я поки що не хочу, може, згодом.

КОМЕНТАРІ
Отець Володимир БОРОВИЙ,
собор Успіння Пресвятої
Богородиці УГКЦ:
– Вінчання – це святе таїнство, Боже провидіння, а не обряд чи традиція. І тим більше – не мода, не театральне дійство для батьків та гостей. Але часто наречені не розуміють всієї відповідальності цього кроку. Не усвідомлюють, що повинні будуть надалі чимось жертвувати, допомагати одне одному, прощати, жити заради людини, яку кохають. І що шлюб – це на все життя. Якщо люди свідомо промовляють слова "Я беру тебе за чоловіка (жінку)", то вони повинні розуміти, що назад їх відкликати вже не можна. Якщо молоді люди вирішили повінчатися, добре було би їм заздалегідь прийти до церкви, пройти тут навчання. Може, тоді вони зрозуміють, чи зможуть жити разом, народжувати і виховувати дітей.

Оксана ПЕНДЕРЕЦЬКА,
психолог-консультант:
– Якщо молодята ставляться до вінчання як до одного з найважливіших таїнств, якщо вони щиро цього прагнуть, то це – питання віри і психологічні коментарі тут зайві.
Проте трапляється, що майбутнім подружжям керують хибні мотиви. Особливо, коли люди не є по-справжньому віруючими. Найпоширеніші з них:
інерційне слідування моді (мовляв, церковний шлюб став модним, усі вінчаються – і ми вінчатимемося). У такому разі молодята навіть не замислюються над глибинним змістом таїнства, а сприймають його просто як ще один пункт весільної програми;
прагнення зробити шлюбну церемонію красивішою та урочистішою (церковний шлюб – надзвичайно урочистий, піднесений, красивий обряд, та й обстановка храму сприяє створенню особливої святкової атмосфери).
Надія БУДНА