– Дитину тут можуть забрати за будь-яку дрібницю: якщо хтось напише анонімну скаргу, що ви вчите трирічного малюка літерам і таким чином позбавляєте його дитинства, змушуєте підлітка прибирати в кімнаті чи даєте йому цукерки не у суботу, як прийнято в Норвегії, а серед тижня, – розповіла Марина, яка чотири роки тому вийшла заміж за норвежця і переїхала жити до чоловіка. Жінка зателефонувала до редакції "МБ" з цієї країни з проханням – попередити таких українок, як вона, які плекають рожеві мрії про життя в європейській країні. І навіть не підозрюють, що проблем там виникає чимало.
Зараз Марині 31 рік, вона має двох синів: старшому Емілю 2,5 року, молодшому Яну – 10 місяців. Жінка швидко вивчила норвезьку мову і, здавалося б, має нормальну забезпечену сім’ю. Однак більше року тому її життя перетворилося на пекло.
У Норвегії діє особлива державна організація – Комітет у справах дітей. Ця організація навіть за анонімною скаргою заводить справу на ту чи іншу родину, яка нібито погано обходиться з дітьми. Без суду комітет часто забирає дитину в батьків і віддає в прийомну сім’ю або влаштовує у спеціальний дитячий будинок.
– Спочатку на мене написали скаргу, що старший Еміль не дивиться в очі дорослим, коли з ними розмовляє, – розповіла Марина. – Це нібито свідчило про проблеми з його розвитком. На нас комітет із захисту дітей завів справу. Надіслали виклик, а не прийти за цим викликом неможливо – інакше поліція забере вас просто з роботи чи дому. Представники комітету давали нам безкінечні вказівки, постійно стежили за сім’єю.
Згодом з’явилися інші скарги. За два дні до пологів Марина прийшла з Емілем до дитсадка і мала необережність обмовитися, що вона почувається стомленою. Комітет одразу отримав скаргу, що жінці не під силу виховувати сина.
Комітет почав збирати свідчення про "неблагополучну" Маринину сім’ю у працівників дитсадка і медиків. Врятувала ситуацію дільнична медсестра – вона дала позитивну характеристику. Однак постійний нагляд триває. Тепер працівники Комітету змушують Марину віддати молодшого Яна до дитсадка, щойно йому виповниться рік. У Норвегії рекомендують усім дітям для кращої адаптації в колективі з року ходити в садок, а якщо сім’я "проблемна", це обов’язково. При цьому коштує садок досить дорого – 2200 крон (це приблизно стільки ж гривень) за місяць.
– Тут багато сімей руйнується через таку політику Комітету. Особливо часто забирають дітей у матерів-одиначок та іноземців, не знайомих із місцевими порядками. На сім’ю моєї подруги написали скаргу, що її донька сором’язлива – від шоку в подруги стався викидень. Брат мого чоловіка пережив два судові процеси і витратив сто тисяч крон на адвоката, щоби повернути собі дочку.
– Мене мама просить приїхати в Україну з дітьми на кілька місяців, – розповідає жінка. – Однак я не можу цього зробити. Бо тоді хтось може заявити в Комітет, що мій чоловік не цікавиться дітьми, адже може не бачити їх кілька місяців.
Серйозним обвинуваченням є також звичка... лікувати дітей. У Норвегії не прийнято викликати швидку і давати ліки, коли дитина застудилася. Вважається, що хвороба повинна минути сама.
– Боюся отримати громадянство Норвегії, – скаржиться Марина. – Доки маєш громадянство України, ще є надія, що у разі, якщо дитину в тебе заберуть, можна подати до суду і викликати уповноваженого з України. Він виїжджає на суд представляти інтереси дитини.
Марина намагається адаптуватися до законів чужої країни. Адже чоловік-норвежець має тут роботу, родичів і житло. Однак каже, що у разі реальної загрози розлуки з дітьми, вона без вагань втече до України разом із дітьми. (Н. Макушинська)
