Фізика допомогла стати священиком

Настоятель собору Святої княгині Ольги Української Православної Церкви Київського Патріархату протоієрей Олег ПОЛЯНКО – із родини, де всі чоловіки були священиками. І батько Сафроній Митрофанович, і старший брат Валерій присвятили своє життя служінню Богові. Обидва брати Полянки закінчили фізичний факультет університету, займалися на кафедрі науковою роботою, а 1990 року висвятилися на священиків і одягнули ряси. Отець Валерій – настоятель Свято-Миколаївської церкви, що на вулиці Сагайдачного. А отець Сафроній служив священиком 51 рік.
Батько хрестив навіть дітей комуністів
Із отцем Олегом ми зустрілися на Вербну неділю. Невелика церквиця на початку мікрорайону "Гравітон" повністю заповнена людьми. І зовні, і всередині – ні багатого убранства, ні золотого іконостасу. Церква швидше схожа на затишну сільську хатину, де стіни завішані іконами, а дерев’яні лавиці покриті домотканими доріжками. Богослужіння і освячення верби відбувалося по-домашньому, щиро. Біля отця Олега стояла вродлива жінка в чорному капелюшку. Її прегарний голос виділявся з-поміж інших співаючих. "Матушка Олена", – з повагою промовила бабуся, яку я запитала, хто це.
Отець Олег похвалився, що всі ікони до церкви принесли люди. Одна молода жінка принесла образ "Тайна вечеря". А інша передала двісті гривень від своєї мами.
– Усі пожертви були щирі, від душі. І це головне. Так вчив мене батько Сафроній. У селах Борівці та Киселеві, що на Кіцманщині, його добре пам’ятають, бо він служив там священиком з 1957-го до 2003 року. А наш дід був паламарем у сільській церкві, возив священика, бо в нього були дуже гарні коні, – сміється отець Олег. – Моєму батькові було нелегко у радянські часи. Якось навіть закрили церкву в Борівцях. Були спроби спалити її. Батько знав кожного в цих двох селах – від малого до старого. Усіх вінчав, усіх дітей хрестив, навіть комуністів. А що ні на кого не доніс, то до нього ставилися з повагою і партійні органи. Траплялося, що куми приносили дитину опівночі до нас додому. Інколи батька запрошували похрестити дитину, а на воротах вже стояли парторг із головою колгоспу. Тоді він пробирався кукурудзою, залазив через вікно, а потім тим же шляхом повертався додому. Батько правив у церкві до 80-літнього віку. Зараз не може, хворіє.
Перше Богослужіння правив під відкритим небом
Брати Полянки ще змалку ходили до церкви, слухали, як батько править Богослужіння. І обидва хотіли стати священиками.
– Та для синів священнослужителя в той час це було неможливо, нас не приймали до духовної семінарії, яку контролювали партійні органи, – запевняє отець Олег. – У радянські часи така спадковість не підтримувалася, бо син священика став би добрим священиком. Ми з братом вступили на фізичний факультет університету, а після закінчення залишилися на кафедрі та почали займатися науковою роботою. Могли зробити непогану кар’єру, але треба було вступати до партії. До речі, всі великі фізики були дуже віруючими людьми. Скажімо, Ньютон написав більше книг-тлумачень Біблії, ніж по фізиці. Знання фізики теж допомогли нам із Валерієм утвердитися в своєму бажанні служити Богові. Я самотужки почав вивчати старослов’янську мову, молитви, Літургію, церковні пісні. 1990 року, коли держава почала краще ставитися до церкви, нарешті здійснилася наша з братом мрія – ми висвятилися на священиків. Після цього я вступив до Київської семінарії, а згодом – на теологічний факультет ЧНУ.
2003 року отець Олег став настоятелем церкви Святої княгині Ольги. Перше Богослужіння правив під відкритим небом. На Різдво церковна громада ходила колядувати і зібрала 300 доларів, за які придбали цеглу та спорудили невеликий будиночок. Допомагали однокласники та однокурсники, знайшлися спонсори. Отець Олег показує проект собору, який мріє спорудити на цьому місці. Він невеликий, але дуже гарний. Однак необхідних коштів у церковної громади немає, потрібен спонсор. "Це місце має Божу волю на будівництво церкви княгині Ольги, – каже отець Олег. – Колись тут вбили молоду дівчину, яку звали Ольгою".
Син теж хоче стати священиком
Отець Олег йде сповідати хворого, а ми розмовляємо з матушкою Оленою. Вона закінчила музичне училище та іноземний факультет ЧНУ, викладає німецьку мову в гімназії №1. А щонеділі і на всі свята йде з чоловіком до церкви, співає.
– Коли ми одружилися, Олег ще працював в університеті, – пригадує матушка Олена. – Але я знала, що він син священика. Ми повінчалися таємно, бо можна було втратити роботу. Коли чоловік сказав, що хоче висвятитися на священика, це для мене було несподіванкою. Хоча десь у глибині душі я знала, що це колись станеться, бо Олег виростав у такому середовищі. Чесно кажучи, я трохи злякалася, бо не знала, як повинна поводитися дружина священика. Але мій чоловік був настільки впевнений у своїй вірі, що я мала підтримати його.
У сім’ї Полянків двоє дітей – 21-річна Галя і семикласник Миколка. Донька, як і мама, закінчила музичне училище, зараз навчається в Київському торгово-економічному інституті. А син, як зізналася матушка Олена, з дитинства мріє стати священиком. Уже зараз він допомагає татові під час служби – паламарює, читає Апостола. "Коли це станеться, ми з чоловіком не будемо суперечити. Напевно, така буде воля Божа, щоби він продовжив справу батька і діда", – каже матушка Олена.
Надія БУДНА