Директор центру культури "Вернісаж", майстер народного мистецтва України Лариса Канюка почала першою на Буковині викладати писанки бісером за старовинною технікою. Її викладанки рідкісної краси знаходяться у багатьох музеях і приватних колекціях. Кореспондент "МБ" також бачила бісерні писанки відомої
чернівецької майстрині.
"Моє захоплення допомогло мені одужати"
Лариса закінчила історичний факультет ЧНУ, мріяла стати археологом. А потім захворіла і півтора року не працювала. Тоді Іван Снігур запропонував їй зайнятися лозоплетінням.
– Та незабаром зрозуміла, що це не жіноча справа, бо потрібно мати хорошу силу в руках, щоби гнути лозу, – розповіла Лариса Канюка. – Захотілося робити щось своє. Так я вирішила зайнятися бісерною писанкою. Моє захоплення писанками розпочалося ще в дитинстві. Закарбувалися в пам’яті писанки нашої знайомої пані Цецилії. Ще до війни у неї купували писанки для румунського короля, за що заплатили їй 20 тисяч лей. На той час це були великі гроші. А в батькового друга Андрія – священика – була колекція старовинних бісерних писанок. Коли ми приходили до нього в гості, я одразу ж бігла дивитися на цю красу. А коли отця Андрія не стало, матушка віддала мені ці викладанки з венеціанського бісеру, які я досі зберігаю. Саме вони наштовхнули мене на думку зайнятися цією справою. Гадаю, писанки якоюсь мірою допомогли мені одужати.
"Раджу кожному мати в домі писанки"
Ларисі довелося довго експериментувати, доки дізналася, що до клею, за допомогою якого чіпляється бісер, входить чимало компонентів – віск, парафін, живиця. Мама, траплялося, забігала на кухню, де все диміло, і кричала: "Ларисо, спалиш будинок!".
– Спочатку я навчилася писати писанки на яєчній шкаралупі. А пізніше ці орнаменти намагалася викласти бісером на дерев’яному яйці, що набагато складніше, адже потрібно поєднати різні кольори та відтінки, – запевнила пані Лариса. – Дерев’яні яйця-заготовки мені випилював знайомий майстер. Найбільше мало 15 сантиметрів довжини. Вперше свої писанки я показала на обласній виставці 1989 року. А 1991-го поїхала до Києва на Міжнародний з’їзд писанкарів. Усі відвідувачі підходили до мене, охали та ахали. Зараз є чимало майстрів, які викладають писанки бісером, застосовуючи сучасні матеріали. Скажімо, бісер приклеюють звичайним клеєм. Я, напевно, єдина дотримуюся старовинної техніки. Мої викладанки пахнуть лісом, сосновою живицею, медом. Крім того, сучасні майстри не використовують старовинні орнаменти – солярні знаки, дерево життя, хрести, квітково-пташину символіку. А на писанці кожен знак щось означає. Наприклад, голуб – символ кохання, павичі – сімейного щастя, зозуля – дівочої самотності, дуб – чоловічої сили, калина – дівочої краси. Символічними є і кольори. Скажімо, зелений – символ весни, жовтий – урожаю, червоний – любові та жертовності… Раджу кожному мати в своєму домі писанки. Гадаю, зображені на них орнаменти містять закодовані побажання наших предків щастя, здоров’я, добробуту, добра і захисту родини від усього поганого. У гуцульських оселях писанки й досі тримають під образами від блискавки. Їх колись дарували хлопці і дівчата одне одному, зізнаючись у коханні. Бісерну писанку добре тримати в руках, вона заспокоює.
За 16 років Лариса Канюка виклала стільки писанок, що не може пригадати загальної кількості. За місяць робила до 20, хоча доводилося сидіти з ранку до вечора. Кожна її викладанка унікальна, і орнаменти не повторюються.
Надія БУДНА
