Зі спецназу – у вчені-агрономи

Доктор біологічних наук Павло Мельник лише один знає, яких зусиль доводиться докласти, щоб утримувати на плаву Українську науково-дослідну станцію карантину рослин і здійснювати на її базі у Боянах наукові дослідження, про які знають і в Європі.
Iз життям прощався
з десяток разів
Народився Павло далекого 1941 року на Вінниччині. Вступив до престижного військового вузу, але покинув його і подався до технікуму плодоовочівництва.
– Пішов до армії і потрапив до спецшколи в Красноярському краї Росії, де були сильні морози, – згадує Павло Олексійович. – Тут чотирнадцять місяців готували спеціалістів військово-транспортної авіації. Десять разів стрибав із парашутом і щоразу було страшно. Слава Богу, щастило, чого не скажеш про інших хлопців. Хоча бував за крок від каліцтва. Щоправда, ми мали хорошого інструктора-підполковника, який дві тисячі разів стрибав із парашутом. Служити направили до полку військово-транспортної авіації, який нараховував 33 літаки АН-12, і дислокувався у Запоріжжі. Я був командиром вогневих установок, тобто двох гармат, які за хвилину давали 750 пострілів.
– Надавали "братську" допомогу країнам Африки і Азії, – продовжує Павло Олексійович. – Літаки були без розпізнавальних знаків. Ми теж не мали військової форми. Польоти були ризиковані. Якось полковник-інспектор дав команду старшому льотчикові вимкнути два двигуни з чотирьох. Досвідчений пілот чомусь розгубився і вимкнув чотири: з 700-метрової висоти "борт" за секунди впав каменем до 500 метрів. Якби не оперативні дії другого льотчика, який вирівняв літак, від екіпажу нічого б не залишилося. Всього ж за три роки служби на рахунку Мельника 730 налітаних годин, і як наслідок, йому присвоїли офіцерське звання, що є рідкістю під час строкової служби.
Скинувши погони, колишній спецназівець подався до Києва, де вступив до Української сільськогосподарської академії.
Збережено
понад 80 гектарів дослідницьких полів
– Мав працювати агрономом у Кам’янці Глибоцького району. Але після співбесіди із заступником голови Чернівецького облвиконкому мене залишили в апараті управління сільського господарства, – продовжує Мельник. – Спочатку опікувався кадрами, а потім був п’ять років начальником служби захисту рослин.
З березня 1982 року Павла Олексійовича перевели на посаду керівника Української науково-дослідної станції карантину рослин ААН України, яка нині є однією з найсильніших у країні. Завдяки йому в Боянах сформовано понад 80 гектарів дослідницьких полів. Сюди ж належить Сторожинецький сортовипробувальний центр та лабораторія в Закарпатті, а також п’ять польових стаціонарів на Буковині, Івано-Франківщині та Закарпатті. Всього ж в установі працює майже 100 осіб, серед них двоє докторів та п’ятеро кандидатів наук. Тільки за останні роки на рахунку станції, яка є головною установою фітосанітарної безпеки України, понад 50 запатентованих наукових розробок.
– Знаю, що ви першими взялися за боротьбу з раком картоплі, з білим американським метеликом, що вражає кукурудзу.
– З 239 шкідливих організмів ми досліджуємо 67. Щодо картоплі, то за останні п’ять років ми отримали понад 20 патентів на винаходи і 10 свідоцтв на сорти картоплі. А разом зі співробітниками Інституту картоплярства спричинилися до виведення 30 сортів бульби. Зауважу, що у нас є 67 сортів картоплі української селекції, над покращенням яких працює вісім наукових установ. На Буковині спалахи раку картоплі є в Сторожинецькому, Кіцманському, Вижницькому і Глибоцькому районах. Боротися зі шкідниками і захворюваннями різних культур досить важко, адже 98 відсотків картоплі та овочів вирощують селяни, а наукові установи фінансуються недостатньо: за потреби 12 мільйонів гривень на рік нам виділяють лише два.
– Як реалізується започаткована вами програма розмноження підщеп груші?
– Вона розрахована до 2010 року. Йдеться про клональне розмноження безвірусних рослин. Така технологія повністю виключає виробництво випадкового і рядового посадкового матеріалу. Вільні від більшості внутрішніх патогенів рослини краще ростуть і розвиваються. Нами були відібрані зразки найбільш перспективних для Буковини підщеп, які не мали ознак захворювання. Далі відбулося біотехнологічне оздоровлення цих зразків. Буковинські садівники будуть нами задоволені.
Василь ГРИНЮК