Колишній колгоспний зоотехнік Світлана Майстрюк тепер працює на приватній фермі і займається страусами. Цих рідкісних для Буковини птахів жінка побачила вперше п’ять років тому, коли директор фірми "Брук-Бет" Володимир Воронюк вирішив відкрити у Реваківцях на Кіцманщині страусину ферму. І запросив свою сусідку на роботу.
"Вітаюся до птахів і кажу на добраніч"
– Сказав, що буду займатися страусами. У мене від подиву очі на лоба полізли. Спершу навіть не повірила, адже бачила їх тільки на картинках, – сміється Світлана Георгіївна. – Раніше я працювала на колгоспній фермі. До тварин звикла ще з дитинства, бо мама, яка була дояркою, змалку брала мене із собою. Але корови – це одне, а страуси – зовсім інше. Навіть не уявляла, як за ними доглядати. Літератури не було жодної, бо ніхто ще цим не займався в області. Доводилося до всього доходити своїм розумом. Страусів привезли ще зовсім маленькими. Поступово вони росли і тепер мають до двох метрів висоти. Почуваюся карликом поруч із ними. Зараз навіть не уявляю, як могла бути без них. Люблю кожного птаха, знаю його звички. Зранку вітаюся: "Доброго ранку, мої дорогі". Страуси піднімають голови, впізнають мене і чекають, коли дам їсти. Намішаю їм вівса, пшениці, кукурудзи. Потім відчиняю двері і птахи виходять гуляти на закритий майданчик. Їм треба розвивати ноги, адже страус може наздогнати машину – біжить зі швидкістю 70 кілометрів за годину. Зголодніють – знову заходять до клітки. І так весь день. А ввечері, наче кури, йдуть спати. Заходять, сідають на підлогу, опускають голівки. Кажу – на добраніч.
– Дівчаток назвала поетично – Тополею, Зіркою, – каже жінка. – Є у нас Королева – надзвичайно гарна та поважна. Ми її вже тричі возили на виставку. У нас із Королевою – особливі стосунки. Я можу підійти до неї, обійняти за шию, поцілувати. Хоча деякі птахи можуть боляче щипнути за руку. Так вони виявляють свою любов. До речі, страуси, особливо самці, не люблять чоловіків, особливо у шапках. Одразу ж починають шипіти, стають агресивними. А на жінок реагують спокійніше.
Страуси можуть кохати і бути вірними
Володимир Воронюк привіз із Закарпаття 11 страусів, а зараз їх уже майже тридцять. Більшість – з місцевою пропискою, бо вилупилися на фермі.
– Маємо свій інкубатор на 90 яєць. Вони там перебувають 42 дні за постійної температури 36,6 градуса, – розповідає Світлана Майстрюк. – Але не з усіх яєць можна вивести страусенят. Половину втрачаємо. Одна самка несе у середньому за сезон (від березня до вересня) 30 яєць. Не хворіють, бо в них сильний імунітет, навіть щеплення не робимо. Але часто ламають ноги, тому треба давати багато кальцію.
Кажуть, дорослий страус ногою може вбити навіть коня. Але Світлана без страху заходить до кліток птахів, які зростом набагато перевищують її.
– За п’ять років страуси вже звикли до мене – до мого голосу, одягу, тому впізнають здалеку, – сміється жінка. – Але змушена обов’язково вдягати білий халат, бо можуть не пустити до клітки. Кажуть, що страуси – дурні птахи. Та я би цього не сказала. Вони дуже розумні та допитливі. Особливо подобаються їм блискучі речі. Часто дзьобом починають стягувати з моїх очей окуляри чи заколку з волосся, причому так обережно та ніжно, що навіть не відчуєш.
Пані Світлана розповідає, що страуси, як і лебеді, можуть кохати та бути вірними. Самець ніколи не змінює самку. Якщо підселити нову, може не давати їсти, виганяти з клітки. Нам пощастило побачити весільний танець страуса. Незважаючи на свою 200-кілограмову вагу, птах рухався з надзвичайною грацією, розпушуючи пір’я, махаючи крилами та видаючи пристрасні звуки кохання.
Надія БУДНА
