Кореспонденти та працівники відділу реклами "МБ" прибули до США напередодні президентських виборів (поїздка відбувалася в рамках програми міжнародних обмінів колег "МБ" – редакції газети "Коламбія дейлі трібюн" у місті Колумбія, штат Міссурі). Вже в аеропорту Вашингтона відчувалося, що ця подія дуже важлива для американців – повсюди торгували значками, жувальними гумками, футболками, запальничками, ручками та іншими дрібницями з портретами кандидатів. Поруч продавали інші сувеніри: туалетний папір з портретами Бен Ладена по всій довжині (9 доларів за рулон), хеловінівські аксесуари з 90-відсотковою знижкою.
Найбільше американці дивували не своїм одягом чи зарплатами, а... доброзичливістю. "Приві-і-і-т!" (Неllo!) вигукують усі – продавці, покоївки, офіціанти і навіть деякі перехожі просто на вулиці. І тут же цікавляться вашими справами, причому відповідати інакше, ніж "о’кей", "добре", "чудово", "прекрасно", тут не прийнято.
Співробітниця однієї з американських організацій розповіла, що в багатьох офісах існує правило: усі свої проблеми слід залишати за межами офісу, а на роботі допускається лише настрій, спрямований на благо клієнтів. Тобто співробітники не мають права своїм похмурим фейсом та наріканнями на долю дратувати оточуючих. Посмішка – частина дрес-коду. Причому зовсім не "гумова гримаса", як може здатися. Доброзичливість тут виховують змалку, тож навіть останній невдаха розуміє, що бути ввічливим і усміхненим – вигідно.
Школа: шестикласників вчать не переплачувати
в магазинах
У більшості американських шкіл коридорами не ходять одночасно і малюки з абетками, і вусаті старшокласники. Молодша, середня і старша школи – це різні споруди. Ми побували у школі, де вчаться діти 11-12 років (на зразок нашого шостого і сьомого класів). Це громадська школа і навчання тут безкоштовне. Після двох років навчання школярів звідси переводять уже в іншу школу – для старших дітей.
Ми без попередження заходили у різні класні кімнати і всюди реакція школярів була приблизно однаковою: діти посміхалися, щось запитували, хтось біг шукати на карті Україну. Жодних групових вставань по стійці "струнко", жодної форми. У кабінетах – іграшки, барвисті карти, килими, навіть жалюзі на вікнах – у квіточку. Парти десь складені напівколом, десь – зсунуті докупи, щоб діти могли працювати групами.
Уроки теж не схожі на наші. В одному з кабінетів діти сиділи за ноутбуками і вивчали сімейний бюджет. Кожен повинен був купити певні товари в Інтернет-магазині і витратити при цьому якомога менше грошей. В іншому кабінеті, що нагадував простору кухню з різноманітним начинням, школярі за столами їли щось на зразок піти. Це був урок праці і кожен сам собі приготував їжу. На уроці фізкультури ми спостерігали за тестуванням: діти бігали блискучим паркетом від однієї стіни спортзалу до іншої. Хто стомився, відходив убік і запам’ятовував, скільки разів йому вистачило сил перетнути приміщення. За результатами тесту вчитель не ставив оцінки – він розробляв індивідуальну програму занять для кожної дитини і рекомендації з дотримання дієти.
На парковці біля школи ми звернули увагу на поліцейську машину. "Вона тут стоїть постійно, бо може таке бути, що когось із дітей прямо зі школи доведеться відвезти в тюрму", – без жартів зазначив наш гід. До речі, поліцейський постійно чергує в кожній місцевій школі. Коли при нас один зі школярів хотів вийти на вулицю, охоронець його зупинив, щось запитав і повів до вчителя.
Тюрма: годують
за три долари на день
Уявлення про хороми для в’язнів в американських тюрмах виявилися безпідставними байками. Тюрма міста Колумбія (штат Міссурі) лише зовні нагадує затишний котеджик посеред зеленого газону. Умови проживання в’язнів досить аскетичні. Одномісна камера – невелика комірчина з сірими стінами, вкритими видряпаними написами. Від стіни до стіни – ліжко-нари. На матраці лише дві темні ряднини і подушка. Поруч – металевий столик із прикрученою до нього висувною металевою табуреткою, санвузол і тьмяне дзеркало з плівки на стіні.
Засуджених за легші злочини утримують у просторіших камерах на кількох осіб, де є невеликий телевізор. Бачитися з близькими їм дозволяють лише один раз на тиждень впродовж години, чоловікам раз на тиждень дозволяють поголитися.
На запитання про те, скільки грошей виділяється щодня на утримання одного в’язня, один із працівників тюрми сказав, що 65 доларів. Більшість цієї суми іде на зарплату тюремників, витрати на перевезення тощо. Саме ж харчування обходиться усього у три долари.
Цю тюрму розраховано на повнолітніх злочинців. Але, як нам пояснили, якщо хтось із малолітніх злочинців не піддається перевихованню у спеціальному закладі на зразок дитячої колонії, його можуть, починаючи з 13 років, перевести сюди.
Гроші: 20 тисяч доларів на рік заробляють бідняки
Ціни в Америці особливо не відрізняються від українських. Бензин і деякі харчі, скажімо, морепродукти, – дешевші; хліб чи солодощі – трохи дорожчі. Пообідати за десять доларів цілком реально навіть у престижному ресторані в Колумбії. А одяг всесвітньо відомих фірм подекуди удвічі дешевший, ніж у наших магазинах.
Зате зарплата вища. Як нам розповіли в одній з організацій, співробітникам без досвіду роботи, щойно з університету, тут платять від 27 тисяч доларів на рік. Це при такій самій тривалості робочого дня, як в Україні.
– Тут живуть бідні люди, – пояснив наш гід, коли ми проїжджали повз район із трейлерами (будинки-вагончики з кухнею, кімнатою і санвузлом всередині). – Трейлер зараз можна купити приблизно за 20 тисяч доларів, нормальний будинок – від 60 тисяч. Тому сім’я, яка заробляє менше 40 тисяч на рік, може собі дозволити лише трейлер.
Типові житлові райони – це охайно підстрижений газон із двоповерховими особняками на відстані 20-30 метрів один від одного. Житлові райони чергуються з ділянками лісу, а деякі міські жителі мають будинки просто посеред лісу – за кілька кілометрів від основної траси. До них ведуть ідеальні дороги, і жодного папірця на узбіччі.
Три-чотириповерхових будинків з квартирами у містечку небагато. У них мешкають переважно студенти місцевого університету Міссурі. Студмістечко займає значну частину міста. У власності університету також лікарня (вона ж є і базою навчання майбутніх медиків), величезний стадіон і спортивний центр, атомна електростанція (вона забезпечує вуз електроенергією і є навчальною базою для студентів-енергетиків), міська газета (її випускають студенти-волонтери факультету журналістики) тощо.
Річ, до якої досить важко звикнути – відсутність тротуарів у більшості житлових районах (вони є лише у центральній частині міста). Навіть щоби просто дістатися до магазину через дорогу, американці сідають в автомобіль.
Дивує також незвична для нас кількість безкоштовних послуг: у величезній міській бібліотеці можна самому взяти з полиці будь-які книги, забрати додому диски з музикою чи фільмами. Вхід до музеїв – вільний. Безкоштовні туалети й питна вода – на кожному кроці.
Чи не єдине негативне враження – велика кількість загиблих тварин уздовж траси. Єноти, білки, борсуки і навіть косулі легко потрапляють під колеса автомобілів.
Загалом Америка справляє враження затишної, чистої і доглянутої країни. Люди відкриті, не гірше за нас можуть жартувати чи розповідати анекдоти, а також – не брешуть (цю рису тут виховують ледь не з пелюшок).
Надія МАКУШИНСЬКА
14-11-2008, 12:30
0
3 203
