Наткала стільки рушників, що ними можна встелити дорогу до Києва

Творчість відомої буковинської майстрині Євдокії Візнюк почалася з малювання писанок у родинному колі. У їхній сім’ї незмінною традицією було ще за місяць до Великодніх свят малювати писанки. Бабуся розповідала про давню техніку виготовлення писанок. А старенький ткацький станок, з яким, як каже майстриня, вона народилася, та постійні творчі вечори з мамою і бабусею визначили її подальшу долю. Тепер майстриня не уявляє себе без нескінченної кількості квітів на її рушниках, картинах та гобеленах. А за найважливішу мету ставить передати своє вміння підростаючому поколінню.
Каруковані писанки – ще з трипільської культури
– Вчилася писати писанки з шести років, – каже майстриня. – Ми збиралися всією родиною і ще за місяць до свята розмальовували яйця. Писанки дарували рідним та знайомим. Тоді завдяки бабусі я опанувала особливу старовинну техніку виготовлення великодніх яєць – карукарство. Зараз цю техніку мало хто використовує. Та й чи знають, що каруковані яйця беруть початок ще з трипільської культури. Вони були своєрідним переходом від галунки до писанки. Техніка досить клопітка – варене яйце кладуть у кістковий клей (карук). По клею мазком наносять фарби й роздувають їх. Такі роботи мені особливо цінні. З карукованими яйцями я б не розлучилася ні за які гроші. Кожне яйце, розписане у такий спосіб, має свій неповторний орнамент і кольори.
Своєю основною та найулюбленішою справою Євдокія Дмитрівна називає ткацтво. Вперше за ткацький станок вона сіла у десять років. З того часу навчилася ткати гобелени, тайстри, килими та рушники. У більш як двох сотнях своїх робіт намагалася передати буковинський колорит і квіткові орнаменти.
На роботу надихають 150 кущів троянд
– Мої бабуся та мама постійно ткали. Скільки себе пам’ятаю, я – за ткацьким станком. Ткала для себе та на замовлення. Стільки ж рушників зробила, – розповідає майстриня, – що ними можна встелити дорогу до самого Києва. Знаєте, за радянських часів не було гарних рушників, тож кожен заможний господар на свята хотів похизуватися гарно витканими рушниками. Коли у селі треба було комусь ставати на весільний рушник, йти до хреста чи то проводжати в останню путь, я сідала за ткацький станок і ткала рушники.
– Скільки часу йде на виготовлення рушника?
– По-різному. От уже навчилася ткати за один день. Щоправда, якщо рушник увесь із орнаментом, а його довжина сягає трьох метрів, на роботу знадобляться два дні.
– Де берете ідеї нових орнаментів?
– Орнаменти і техніку опановувала, дивлячись на рушники своїх бабусі та прабабусі. У мене загалом присутні буковинські орнаменти, що вирізняються спокійними тонами. Зазвичай присутні зелені та сині кольори, що не ріжуть око. А ще я надзвичайно люблю квіти. Вони присутні практично у всіх моїх роботах – і на гобеленах, і на налавниках, і на наволочках. Квіти не лише у моїх роботах: на своєму подвір’ї я насадила 150 кущів троянд. Милуюся ними щодня. Вони й надихають мене до нових ідей. Це у мене, мабуть, від Бога, орнаменти самі лягають на полотно й робота дається мені дуже легко.
– Як нам відомо, ви не обмежуєтеся у своїй творчості писанкарством та ткацтвом...
– Так воно і є, – посміхається майстриня. – Завжди у пошуках чогось нового, ніколи не вгамуюся. На виставках хочеться щоразу здивувати глядача. Тож навчилася вишивати гладдю, хрестиком, стрічкою та набивною голкою. Опанувала вишивку та викладення бісером, адже це зараз дуже модно і має попит. Мої вихованці – кухарі-кондитери Глибоцького ліцею – дуже люблять вишивати свої спідниці бісером, а односельці-емігранти замовляють для подарунків та вивозять за кордон картини, викладені бісером.
Творчість і вміння завжди при нагоді стають джерелом прибутку – поділилася майстриня. У скрутні часи Євдокія Дмитрівна зі своїми п’ятьма дітьми виготовляла на замовлення великі килими два на три метри набивною голкою. А головне, що творчість допомагає відійти від буденних проблем та зосередитися на прекрасному.
– Вже стільки років майструю голкою та станком, що нарешті б хотілося побачити свою роботу не на полотні, а у переданій мною майстерності новому поколінню. Найдужче радію роботам своїх учнів. А для себе тримаю давній задум: хотілося б намалювати на страусовому яйці земну кулю технікою карукарства.
Антоніна БАБЧУК