Таня живе із 64-річною бабусею Надією Василівною. У їхній невеликій квартирі – дуже багато книг, які дівчина отримала за перемогу в конкурсах та на олімпіадах. Всюди її картини. У великій коробці мешкає голуб Дузик, якого дев’ять років тому, пораненого, підібрали на балконі. Відтоді птах живе з бабусею і внучкою. На столі – комп’ютер, подарований міською владою, на якому Таня друкує своє чергове оповідання. На тумбочці біля ліжка – гора грамот та дипломів. Таня показує останню нагороду, яку отримала за перемогу у Всеукраїнському конкурсі імені Анатолія Єрмака серед школярів і студентів. Каже, що писала про національну ідею і патріотизм у прозі та віршах, дослідила весь свій родовід. Хвалиться книжкою "Святий вечір", де є її оповідання "Ангелик з різдвяної ялинки". До неї увійшли також твори класиків української літератури – Олени Пчілки, Михайла Коцюбинського, Лесі Українки, Богдана Лепкого…
Малою малювала ангелів на високих підборах
– На презентації книги так і сказали: "Тут зібрано найкращі твори – від Олени Пчілки до Тетяни Полубко", – сміється Надія Василівна. – А я сиділа в залі та плакала від радості. Таня ще малою любила малювати ангелів. Вони в неї були на високих підборах, з великими розкішними крилами. Внучку мені залишили в рік і сім місяців. Я тоді вже вийшла на пенсію за інвалідністю. А до того багато років працювала вчителькою, навіть директором Самушинської середньої школи в Заставнівському районі. До дитячого садка Таню не віддавала. У три з половиною рочки вона вже вміла читати, писати, рахувати. Спочатку писала листи до "котика-мурчика" з вечірньої казки, а потім уже вірші. Коли приймали внучку до школи, влаштували своєрідний іспит. Вона на все відповіла дуже добре, її похвалили. А на перших батьківських зборах вчителька сказала, що в класі є обдарована дитина і назвала прізвище Тані. Внучка ще змалку брала участь у всіх конкурсах, про які лише чула. Завжди всім цікавилася. Збирала навіть підписи на захист катальп, які хотіли зрубати на проспекті Незалежності. Просила віддати її до музичної школи – хотіла навчитися грати на скрипці. Але в нас не було грошей платити за навчання. Добре, що закінчила художню школу. Знайшлися добрі люди, які вносили щомісячну плату за неї.
Перші гроші заробила в другому класі
– Скільки себе пам’ятаю, завжди тримала в руках олівець і малювала, – зізнається Таня. – Дуже хотіла вчитися в художній школі. Але треба було платити щомісяця 15 гривень – для нас із бабусею це були чималі гроші. А ще потрібно було купувати фарби, папір, планшет... Тому я нічого бабусі не казала про своє бажання. Але коли навчалася в 5-му класі, до школи випадково прийшла викладачка художньої школи і запросила мене на навчання. Я розповіла про це бабусі. Вирішили спробувати. Іспити склала, мене зарахували. Депутат міської ради Валерія Фірсанова знайшла мені спонсора – директора підприємства "Север", який оплачував моє навчання всі п’ять років. А фарби мені купував художник Іван Холоменюк. Ще я отримувала стипендію як відмінниця і двічі лауреат всеукраїнського конкурсу "Нові імена".
– Свої перші гроші Таня заробила ще в другому класі, – розповідає Надія Василівна. – Перемогла в Міжнародному конкурсі імені Петра Яцика. Директор школи вручив їй премію – 50 гривень. За них ми купили Тані у монастирі хрестик, який вона носить досі. А потім вона отримала 200 гривень за перемогу в радіопрограмі "Чорним по білому". У п’ятому класі як найкраща учениця вже мала стипендію від міського управління освіти. Потім продали її картину під час муніципального балу. Але ми завжди жили дуже скромно – на 700 гривень моєї пенсії не дуже розженешся. Та це я зараз стільки отримую, а раніше було ще менше. Проте Таня ніколи нічого не вимагала. Щоправда, у молодших класах ховалася і плакала, коли не могла їхати з класом на екскурсії. Мені було дуже шкода її, та де було взяти грошей? Коли Таня почала трохи заробляти на себе, стало легше. Вже могли їй щось купити з одягу. І, дякувати Богові, нам завжди щастило на добрих людей. Пожежники, облдержадміністрація, Валерій Чинуш, Вінницьке підприємство "Січ" – всі допомагали Тані видати дві збірки віршів. А управління житлового господарства Першотравневої райради замінило вікна та зробило нам ремонт у квартирі, де вже все валилося. До речі, Таня потім сама все доробляла, хвалилася, що тепер може працювати будівельником.
Сподіваюся
на свої знання
– Може, це й добре, що мені довелося всього досягати самій, тепер не пропаду, – розмірковує Таня. – Мрію стати журналісткою і художницею, тому планую вступати одночасно у два вузи. Сподіваюся тільки на свої знання, бо не зможу заплатити за навчання. Займаюся у Львівській Малій академії літератури і журналістики. Щоправда, можу вступити за співбесідою на географічний факультет Київського державного університету ім. Т. Шевченка як переможниця конкурсу "Подорож планетою".
…Оповідання Тетяни Полубко "Ангелик з різдвяної ялинки" закінчується дуже оптимістично: "А Оля щебетала й щебетала, притуляючи ангелика до грудей, як найбільшу дорогоцінність: він-бо мав повернути з-за кордону її мамцю".
Надія БУДНА
6-11-2008, 10:26
0
2 271
