В Антарктиді найважче – не холод, а брак спілкування

На святкування 600-ліття до Чернівців завітав відомий учений, колишній чернівчанин Юрій ОСКРЕТ. Кореспондент "МБ" поспілкувався з цією непересічною людиною.
"До нас приходили богині з жіночих шкіл і жодна не палила!"
– Юрію Борисовичу, ви народилися в Чернівцях?
– Взагалі я родом із Києва. Але мій батько будував маленькі електростанції у селах по всій країні. Потроху дістався Буковини, так ми тут і залишилися 1945 року. У Чернівцях я пішов до третього класу чоловічої середньої школи №3 (теперішньої школи №26) і закінчив там 10 класів з медаллю. Тож я, можна сказати, справжній чернівчанин.
– Пам’ятаєте шкільні часи?
– Це були чудові часи, найкращі у моєму житті. Пригадую шкільні вечори, коли до нас приходили богині з жіночих шкіл №4 і №2. Уявляєте – жодна з них не палила! Ми ходили вулицею Кобилянської щодня, бо треба було зустріти цих богинь і провести їх. А кому найбільше пощастило – проводжав дівчат аж додому.
У нас був дуже дружний клас. Я й досі товаришую зі своїми однокласниками. Пишаюся тим, що закінчив школу саме в Чернівцях. Більшість рис, які допомогли пробитися в житті, мені прищепили саме тут, у найкращій школі того часу. Низький уклін вчителям – я досі всіх їх пам’ятаю на ім’я і по батькові. Наприклад, вчителька географії Раїса Олександрівна прищепила мені любов до свого предмета. Це вічна любов, яка й привела мене до Антарктиди.
На собаках
в Антарктиді
не їздять, бо вони загризали пінгвінів
– Ваш внесок у розвиток науки важко переоцінити…
– Ніколи нічого не створює одна людина. Я – співавтор багатьох проектів. Справді, перший апарат на повітряній подушці, який був показаний по телевізору в Радянському Союзі, – це моя авторська робота. Я був в Антарктиді тричі в радянський період і двічі з українськими вченими. Але коли я дізнався, що на всіх антарктичних станціях піднято лише російський прапор, мені стало прикро. Бо Україна зробила дуже великий внесок в освоєння Антарктиди. І тоді я вирішив створити організацію "Об’єднання полярників Арктики і Антарктики". Так Україна стала антарктичною країною. Я пишаюся, що мені вдалося підняти прапор України в Антарктиді.
– Ви в Антарктиді їздили на санях, запряжених собаками?
– Я вперше потрапив до Антарктиди 1978 року. Тоді вже собак там не запрягали у сани, бо вони загризали пінгвінів, які не мають в Антарктиді ворогів і тому нікого не бояться. Песики залишилися лише у віддалених окремих частинах, де немає океану і, відповідно, пінгвінів.
– Після Антарктиди вам, мабуть, вже жоден холод не страшний…
– Найгірше не холод, а обмежений контингент людей. Те, що не вистачає спілкування. У мене є фотографія на станції "Північ". Тоді було 53 градуси морозу. А я навіть шапку скинув. Головне – як себе налаштуєш.
"Я щаслива людина: щодня хотів іти на роботу"
– Чому ви зараз мешкаєте в Києві, а не в Чернівцях?
– Чернівці – прекрасне місто, невелике, з гарними будинками, воно мені дуже подобається. Але так склалося, що після закінчення інституту я залишився в Ленінграді, там одружився, народилася донька. Пізніше довелося переїхати до Києва, бо донька, яка навчалася в балетному училищі імені А.Ваганової, захворіла і потрібно було міняти клімат. Я вирішив переїхати туди, де є балетне училище і інший клімат – до Києва.
– Ви ще працюєте над новими проектами?
– Я вже на пенсії – мені 73 роки. Час від часу публікуюся в наукових журналах, але вже не працюю. Головне – щоби робота подобалася. Я щаслива людина: щодня хотів іти на роботу. І навіть коли йшов додому, все одно продовжував працювати. Це щастя, коли ти полюбив роботу. Дехто нарікає: "Ой, ця проклята робота…." А мені в житті пощастило!
Галина МАРКІВ

ДОВІДКА
Юрій Оскрет – вчений, винахідник. Автор ідеї та один із засновників "Українського Антарктичного центру". За приєднання України до країн Антарктичного співтовариства був нагороджений орденом "За заслуги". Автор 50 винаходів, у тому числі повітряної подушки для кораблів та літаків, лижних шасі для літаків.