“Приходжу грати і співати навіть із температурою”

Послухати, як грає на органі та співає Францішка Ганзюк, приходять до римо-католицького костелу Воздвиження Святого Хреста навіть парафіяни інших конфесій. Хто хоч раз чув, як під високе склепіння храму зринає чарівний жіночий голос неповторного тембру, ніколи не зможе забути його. Зараз разом із пані Францішкою співає її донька Ольга. Побувала на недільному Богослужінні в костьолі і кореспондент “МБ”.
Францішка пишається тим, що грає на одному з найстаріших органів у Європі, якому майже двісті років. Щоправда, інструмент потребує термінового ремонту, який можуть здійснити лише висококваліфіковані спеціалісти. Востаннє його оглядали майстри ще понад двадцять років тому.
На органі – розгорнуті ноти, встановлено мікрофон, в який співають Францішка з донькою. Служба Божа – це безперервний гармонійний діалог між ксьондзом і органісткою. Година промайнула непомітно, мовби одна мить. Здалося, що побувала не лише на Богослужінні, а й на концерті духовної музики.
- Мама приводила мене до костелу ще маленькою, тому я вивчила всі церковні пісні, – розповіла Ольга. – У неділю допомагаю мамі співати під час служби Божої. Закінчила музичну школу, зараз навчаюся на четвертому курсі училища мистецтв ім. С. Воробкевича і одночасно граю в симфонічному оркестрі філармонії. Музика взагалі займає особливе місце в нашій сім’ї. Батько грає на трубі та саксофоні, мама – на фортепіано та органі, брат – на кларнеті, я – на скрипці. Могли би організувати родинний оркестр.
- Я сама навчилася грати на органі. Щодня тренувалася по 5-6 годин, витратила всю свою відпустку, – пригадує Францішка. – Щоправда, деякі навички були, бо вміла грати на фортепіано. Але орган – це щось інше. Тут зайняті не лише руки, а й ноги. Інколи захрипаю так, що слова не вимовлю, а приходжу до костьолу і співаю. Для мене – це частина мого життя. Без органу я вже себе не уявляю. Мені довелося пройти нелегкий шлях. 1977 року я закінчила на відмінно музичну школу по класу фортепіано, мріяла вчитися далі. Але мене не прийняли до музичного училища, бо не була комсомолкою. Довелося влаштуватися лаборанткою на “Гравітоні”. Проте продовжувала співати у церковному хорі та фольклорному ансамблі, на заводській сцені. З 1985 року граю у костьолі. Богослужіння відбуваються щодня, інколи двічі – польською та українською мовами. Жодного не пропускаю – приходжу грати й співати навіть із температурою.
Пані Францішка розповідає та показує, з чого складається орган – один із найскладніших та найбільший із музичних інструментів. Різні комбінації клавіш породжують різне звучання. У труби певної товщини набирається повітря. Раніше його накачували ногою за допомогою педалі. Зараз цей процес механізували, тому треба лише натиснути на кнопку. Францішка може грати не лише духовну музику, а й виконувати твори відомих та маловідомих композиторів. Їхні ноти збереглися в костьолі. Деяким – понад сто років.
- Під час вінчання виконуємо з донькою на два голоси “Аве, Марія” польського композитора Жуковського, бо просять всі наречені, – розповідає Францішка. – Взагалі, на кожне свято, наприклад Різдво чи Великдень, потрібно грати та співати інші композиції. Та я майже всі вже вивчила напам’ять. Добре, що встановили мікрофон. А то років десять доводилося співати на повен голос. Тепер уже легше, можна так не напружуватися. Хоча улюблена справа, яка приносить задоволення, ніколи не буває тяжкою. (Надія БУДНА)