У квартирі чернівчанки Надії Радченко вже дев’ятий рік живе голуб Дузик.
- Знайшла птаха якраз на Зелені свята на своєму балконі, – розповідає Надія Василівна. – Вийшла поливати квіти і побачила розпластаного голуба. Гадала, мертвий. Підійшла ближче, а він живий. Підняла, поставила на лапки, а він, бідолашний, не може втриматися – падає, не може злетіти. Тоді зрозуміла, що в голуба перебите крило. Покликала внучку, вирішили, що залишимо його в себе. Таня помістила птаха в картонну коробку, дала йому їсти, пити. А в нас тоді ще був кіт Мурчик – великий, важив близько шести кілограмів. Боялися, що буде кидатися на голуба. Та на диво, вони подружилися. Мурчик підходив до коробки, спокійно розглядав птаха, доброзичливо муркотів. У нас навіть є фотографія, де на столі стоїть голуб, а біля нього лежить кіт. На жаль, Мурчика вже немає. Назвали птаха Дузик, бо так на Тернопільщині, звідки я родом, кличуть голубів: “Дузь-дузь”. З часом він почав відгукуватися на своє ім’я. Покличеш його, а він повертає голову і дивиться на тебе. Любить, щоби його гладити. Сяде, наче курочка, крила стулить і мліє від насолоди. Ми носили нашого Дузика до ветеринара, сподівалися, що вилікує йому крило. Він оглянув птаха, сказав, що гіпс накласти не може, порадив не рухати його місяць, може, саме зростеться. Та голуб так і не зміг літати. Відпустити його на вулицю означало приректи на вірну смерть. Отож, довелося залишити в себе.
- Ми купили для нашого Дузика велику гарну клітку на пташиному базарі. Посадили птаха туди, виставили на балкон, а він почав битися – до крові розбив крила, – пригадує Таня. – Довелося знову повертати його в картонну коробку, яка стала його домівкою. Їсть те, що і ми з бабусею: хліб, картоплю. Крупу перлову купуємо для нього. На Паску разом із нами їсть посвячене яйце. Дузик – повноправний член нашої невеликої сім’ї.
