17 жовтня найстарішому чернівчанину Цоліку Хаймовичу Зісілісу виповниться 103 роки. Кореспондент "МБ" навідалася до шанованого довгожителя напередодні цієї дати.
Мешкає Цолік Хаймович на четвертому поверсі старого будинку поблизу площі Турецької Криниці. Натискаю на дзвінок. Із-за дверей лунає жіночий голос: "Заходьте, двері не зачинено".
Оселедець – сніданок довгожителя
Дружина довгожителя – 85-річна Роза Овшіївна – запрошує на кухню і розповідає:
– Цолень (так ласкаво називає чоловіка – ред.) трохи прихворів, тому не міг сьогодні піти до синагоги, хоча збирався. А минулого четверга, коли був "йом кіпур" (велике іудейське свято, "судний день" – ред.), майже весь день там пробув, нічого не їв, молився. Я його звела вниз сходами, посадила в таксі. Звідти його теж привезли на машині, вивели нагору. Цолень всі молитви з Тори знає напам’ять. Він був кантором у синагозі в Чернівцях. До ста років двічі на день ходив співати молитви. А його батько був рабином у синагозі в Хотині. Його потім німці розстріляли. Його поховано у братській могилі. Щоразу, коли Цолень згадує про батька, починає плакати. Я теж була чотири роки в німецькому концтаборі на Вінничині. Всю нашу сім’ю туди забрали. Ми з мамою та старшою сестрою вижили. А ось батько і маленька племінниця померли. Теж поховані у братській могилі.
На кухню заходить Цолік Хаймович у смугастому костюмі та маленькій кіпі (шапочці – ред.). Вмивається холодною водою. На ідиш починає розмовляти з дружиною.
– Цолік знає і українську, і російську, але останнім часом говорить тільки на ідиш, – пояснює Роза Овшіївна. – Він вас не бачить, бо має катаракту. А лікарі відмовилися робити операцію, боялися, що не витримає. Він гадає, що ви волонтерка з "Хесед Шушани". Вона навідується до нас: продукти купує, квартиру прибирає, пере.
Жінка витягує з холодильника масло, банку з маринованим оселедцем. Намащує маслом два шматки хліба, викладає на тарілку оселедець із цибулею.
– Цолень дуже любить маринований оселедець, – пояснює. – А ще зранку їсть сир зі сметаною. Курочку варену любить. Ми беремо живу на базарі, а Цолік її сам ріже. Цоліку на 600-річчя Чернівців принесли аж шістсот гривень. Запитали, на що ми їх витратимо. То я відповіла, що купимо картоплі і цибулі на зиму.
Роза Овшіївна показує мішки з картоплею та цибулею, які стоять біля порога. Цолік Хаймович слухає нашу розмову і смачно їсть хліб з маслом та оселедець із цибулею. На кухню заходить кішка, Роза Овшіївна кладе їй у миску сир.
"Ти гарна жінка –
не питаєш про гроші"
– Ми удвох отримуємо 1160 гривень пенсії, – розповідає жінка. – На прожиття вистачає. Я у Цоліка третя дружина, і він у мене третій чоловік. Цолік був одружений з рідною сестрою мого колишнього чоловіка. Вона померла. Коли я теж залишилася вдовою, він почав приходити до мене. А якось сказав: "Розо, ти гарна жінка, не питаєш мене про гроші, як інші, давай розпишемося". Ми пішли до РАЦСу, розписалися. Зараз разом дивимося телевізор. Дуже нам подобається фільм "Вогонь кохання". Вже йде 175 серія, ми жодної не пропустили.
Поволі ступаючи, спираючись на палицю, Роза Овшіївна заводить мене до кімнати, показує свою фотографію на стіні, де вона ще зовсім молода та дуже вродлива.
– Дуже люблю співати, записала дві касети старовинних єврейських пісень на ідиш, яких навчили мене мама та бабуся, – розповідає.
Хвалиться букетами, які принесли чоловікові на 600-ліття міста. Подружжя береже їх до дня народження Цоліка Хаймовича, щоб у домі був святковий настрій.
– Приходьте і ви до нас, – гостинно запрошує жінка. – Я спечу свої фірмові пиріжки з яблуками та штрудель. Вино буде, солодка вода. Я заспіваю жартівливу пісню "Баба хоче на курорт".
Традиційно запитую про секрети довголіття Цоліка Хаймовича.
– Мій чоловік каже, що треба вірити в Бога, молитися і не робити нікому нічого поганого, – перекладає слова довгожителя з ідиш Роза Овшіївна. – А ще він каже, що скільки буде молитися у синагозі, стільки буде жити.
Надія БУДНА
