Мирослав Лазарук, письменник, директор Чернівецького меморіального музею Володимира Івасюка, головний редактор "Буковинського журналу":
– Росіяни не припиняють нас дивувати своїм необмеженим бажанням принизити, показати свою зверхність. Найсумніше, що це доходить вже і до митців оперної сцени. Чесно кажучи, не бачу, де і коли можна це все зупинити. Подібні висловлювання забивають і так затуркану свідомість, що ти починаєш озиратися довкола: "Хто ж буде наступний? Кому спаде на думку..."
Давно спостерігаю за цим. Щойно з’являється якийсь негідник, наприклад, у кіно, бо опери у нас у Чернівцях мало, то обов’язково прізвище має українське. Ми чомусь на це й уваги не звертаємо, а ось з’явилися подібні речі – і нарешті заговорили.
Хотів би знайти хоч якийсь позитив. Він має бути, бо інакше втрачається будь-який сенс. Я такий позитив саме нагадав собі. Нещодавно на вечорі пам’яті Леоніда Талалая познайомився з прекрасною людиною – перекладачем, російським поетом Володимиром Артюхом. Хоча він народився у Києві, багато років проживає у Москві. За кілька місяців він блискуче переклав книгу Леоніда Талалая ("За тенью тень") і зараз надіслав мені вірші Тараса Мельничука ("Свеча солнца"). Він перекладав і Ліну Костенко, Богдана-Ігоря Антонича, Павла Тичину. Перекладає Тараса Шевченка. Блискуче переклав вірш Шевченка "Садок вишневий коло хати".
Тобто він абсолютно не дивиться на нашу націю, як деякі... Ось вам приклад, який свідчить, що росіяни нормальні люди.
А якщо щось подібне стається, нам доводиться від сорому червоніти. То це ж не ми винні, а вони винні.
Гадаю, тут пов’язано із загальнолюдською культурою. Тому що людина, яка себе хоч трохи поважає, ніколи не опустилася б до таких ницих і прямолінійних звинувачень. Хоча дещо стає зрозуміло з цих коментарів – на жаль, виховання бракує. У багатьох випадках.
