Народна артистка України Лілія Сандулеса 28 лютого відзначить ювілей. Співачка просить не писати, скільки їй виповниться років. Каже: "Нехай це буде інтригою". І справді: якщо почуваєшся молодою, продовжуєш виходити на сцену, маєш безліч планів – про які роки можна говорити?
"Святкуватиму в "Білому домі"
– Пані Ліліє, вітаємо вас із ювілеєм. Свій попередній ювілей ви відзначали у США в Лас-Вегасі. А де святкуватимете зараз?
– Дякую за вітання і за те, що згадали. З роками дедалі більше тягне на Батьківщину. Туди, де народилася, де минули дитинство і юність, звідки почалася творча дорога. Тому цього року свій день народження вирішила відсвяткувати у Чернівцях. Зберемося у ресторані "Білий дім". Це ніби відзначатиму ювілей з американським президентом (сміється, – авт.). Прийдуть друзі, родичі, знайомі. Будуть мої колеги по сцені: народна артистка України Ніна Шестакова, народний артист України Анатолій Демчук, заслужений артист України Павло Мрежук, буковинський співак Михайло Грицкан. Обов’язково запрошу переможців Міжнародного фестивалю молодих виконавців "Від Черемошу до Пруту", де я була головою журі, зокрема володаря гран-прі Вадима Балашова.
– Не хочете провести у Чернівцях свій ювілейний концерт?
– Обов’язково це зроблю, але трохи пізніше. Мій концерт відбудеться в Літньому театрі у травні-червні. Хочеться, щоб було тепло і комфортно глядачам.
– У вас є талісман, з яким виходите на сцену?
– У мене є хрестик, який постійно ношу. Він мені допомагав у багатьох ситуаціях. А ще останніми роками мені допомагає моя інтуїція. Як людина віруюча перед концертом молюся і прошу захисту в Бога. Напевно, він і береже мене.
"Своїх років
не відчуваю"
– У вас є пісня "Роки летять". А як ставитеся до свого віку?
– Ставлюся дуже спокійно. Особливо цим не переймаюся. Головне не те, скільки тобі років, а те, як ти виглядаєш і почуваєшся. А я намагаюся завжди виглядати добре. Всього в житті я досягла сама. Хоча зустрічала на своєму шляху і добрих людей, які мені допомагали. Я постійно в русі: кудись біжу, щось роблю. Тому своїх років не відчуваю.
– Важко конкурувати на сцені з молодими виконавцями?
– У мене ніколи не було конкурентів. Маю своїх глядачів і прихильників, які приходить на мої концерти. Цього добивалася роками. Ще з дитинства люблю співати. Школяркою побачила біля обласної філармонії концертну афішу з фото моєї односельчанки Софії Ротару і сказала мамі: "Колись я теж так співатиму і тут висітиме моя фотографія". А потім перемогла на естрадному конкурсі в Чернівцях, випередивши сестер Ротару, Олександра Сєрова, Віталія Білоножка, Павла Дворського… І таким чином довела сама собі, що щось можу. Потім було ще багато перемог. Але я не зупинялася, а йшла далі.
– А як ставитеся до сучасного українського шоу-бізнесу?
– Мені здається, що його немає. Не бачу сильних виконавців на сцені. У мої часи співаку, щоб досягти успіху, потрібно було мати талант і голос. А сучасним молодим виконавцям варто лише роздягнутися. А це трохи інше.
"Не плачу, навіть якщо важко"
– Зараз багато артистів, навіть чоловіки, захоплюється омолоджувальними процедурами. Ви щось робили?
– Поки що ні й сподіваюся, що не доведеться. Своїм гарним виглядом і молодістю завдячую родинній генетиці та своїм батькам. Моєму татові 81 рік, а він виглядає на 55. А я вдалася у нього.
– Алла Пугачова співає про сильну жінку, яка плаче біля вікна. А вам часто доводилося плакати?
– Скажу чесно, не плачу біля вікна (сміється, – авт.). Хоча інколи буває важко і хочеться заплакати. Але я сильна жінка. Траплялося, що мене сильно ображали, але я навчилася пробачати людям. У моїй професії без інтриг не буває. До того ж я людина відкрита і відверта, що приносило мені чимало неприємностей. Але мене це лише загартовувало. Моє життєве кредо – не робити нікому підлості. Звісно, я не така вже й біла та пухнаста. Але ніколи нікому, як мовиться, не вставляла палиці в колеса. Навпаки: намагалася багатьом допомогти. Підтримую молоді таланти, яким важко пробитися. Отримую від цього моральне задоволення.
– Розлучення з Іво Бобулом досі болить? Ви були дуже гарною парою і дуетом…
– Уже давно все відболіло. Ми з Іво прожили 11 років, виконували глибоко драматичні пісні, які подобалися людям. Але він мені не зрадив, як думає дехто. У нас просто не склалося. Я завжди давала шанс чоловікам, з якими жила, йшла на компроміс, навіть переступаючи через власні принципи. Але якщо вони не хотіли скористатися ним, то це вже не моя провина. І якщо вони не пам’ятають, що я для них зробила, – це теж їхній клопіт.
"У мене є друг, який мене розуміє"
– Чому ви покинули Чернівці та переїхали до Києва?
– До Києва ми переїхали ще удвох з Іво Бобулом. Нам було важко постійно їздити з Чернівців до столиці на концерти.
– У Чернівцях у вас є гарний будинок. Хто в ньому живе?
– Там нині мешкає мій єдиний син зі своєю дружиною. Тому я вже приїжджаю до них у гості. Дуже люблю свого сина і допомагаю йому, чим можу.
– Кажуть, що ви були дизайнером під час ремонту своєї київської квартири. Це ще один ваш талант?
– Я народилася під знаком Риб, а вони дуже тонко відчувають красу. Всі свої квартири і будинок у Чернівцях я облаштовувала сама в класичному стилі. Колись справді мріяла стати дизайнером, але не склалося. Хоча ще не пізно. Чимало моїх знайомих радиться зі мною, як відремонтувати квартиру.
– У вас є коханий чоловік?
– Скажемо так, є друг. У моєму віці це набагато важливіше. Хочеться поваги, розуміння, підтримки. Можливо, це і називається коханням.
– Заміж за нього не хочете?
– Ні (емоційно, – авт.)! Бо як тільки я це роблю, то одразу ж чомусь все змінюється на гірше. Хочу бути коханою, вільною і щасливою жінкою. А для цього не обов’язково мати штамп у паспорті.
– А що вам хотілося б ще зробити?
– Хочу провести ще один фестиваль молодих талантів. І якнайдовше співати і тішити своїх прихильників. Я щаслива жінка, бо живу повноцінним життям і займаюся улюбленою роботою.
Надія БУДНА
З ДОСЬЄ "МБ"
Народилася в селі Маршинці Новоселицького району.
1977 – почала співати в ансамблі філармонії "Жива вода".
1982 – перемогла на конкурсі артистів естради в Чернівцях.
1987 – отримала звання заслуженої артистки Української РСР.
1991 – співала в дуеті з Іво Бобулом, вийшла заміж за нього.
1996 – отримала звання народної артистки України.
2002 – розлучилася з Іво Бобулом.
2008 – відзначила минулий ювілей у Лас-Вегасі (США).
Співає українською, російською, молдавською, англійською, італійською мовами.
Має квартиру в Києві та триповерховий будинок у Чернівцях, де проживає її єдиний син Іван зі своєю дружиною.
