Згадуючи про Шона Пенна, я часто мимохіть називаю його Пітером. Гадаю, справа не лише у співзвучності прізвищ. Просто у цього титулованого й авторитетного американського актора і режисера є чимало спільного з вічно юним казковим героєм. Днями Шонові Пенну виповнилося 50 років, але ні зморшки, ні сивина, ні вікові зміни у поставі та рухах не зробили з нього "чоловіка передпенсійного віку". На всіх нинішніх фото я бачу того ж забіякуватого молодика, яким він був у часи свого шлюбу з Мадонною – 25 років тому.
АртистВочевидь, у Шона Пенна не було іншого вибору, крім акторської кар’єри. Тато (до речі, за походженням із Литви) – режисер і актор, мама – акторка, друзі дитинства – діти Мартіна Шина. Куди тут подінешся, тим паче в Каліфорнії? Щоправда, з Каліфорнії він усе ж таки подівся: разом із друзями Чарлі Шином та Еміліо Естевесом поїхав до Нью-Йорка і там почав зніматися в теленовелах. Відтак дебютував у великому кіно. За 14 років отримав першу номінацію на "Оскар", а ще за вісім років – і найжаданішу статуетку. Того ж щасливого 2003 року Пеннові вручили ще й "Золотий глобус". Обидві нагороди – за роль у драмі Клінта Іствуда "Містична ріка". 2008 року – знову "Оскар", за фільм "Харві Мілк", де Пенн зіграв політика-гомосексуаліста. Цього разу він був майже приреченим на нагороду, адже останнім часом мало хто так вправляється в політкоректності, як американська кіноакадемія.
Мені ж видається найбільш заслуженою нагорода Каннського кінофестивалю, отримана Пенном 1997 року за роль у фільмі Ніка Касаветіса "Вона така прекрасна". Побачити цю стрічку і не стати після неї фанатом Шона Пенна практично неможливо. І хоч роль досить типова для нього (душевно хворий нещасний хлопець із кримінальним ухилом), Шон продемонстрував тут, крім звичної – на межі істерики – емоційності, ще й неймовірну зворушливість і вразливість. Сцену, коли його герой плаче, усвідомивши остаточно свою хворобу, омивають сльозами всі глядачі.
А загалом, це дивовижно: актор із дуже маскулінним, навіть трішки грубуватим амплуа, часто "витискає" сльози з глядача. Навіть у "Містичній ріці", де його героя важко назвати позитивним, він періодично викликає сильне співчуття.
Ще один прояв унікальності Шона Пенна – це його режисура. Звісно ж, він не єдиний актор, який займається постановкою фільмів. Але для більшості таких "сумісників" або акторство, або режисура – лише хобі, тому одне з двох відчутно кульгає у професійності. Натомість Шон Пенн режисер не менш серйозний, ніж актор. Лише подивіться два його фільми: "Обітницю" з Джеком Ніколсоном за геніальним детективом Фрідріха Дюренмата та засновану на реальній життєвій історії нову стрічку "В диких умовах".
СкандалістПеннового темпераменту і запалу (знову згадується Пітер Пен) завжди було забагато для знімальних майданчиків. Тож і стає він час від часу ньюзмейкером номер один у Голівуді. Безперечно, найповнішого розквіту його талант скандаліста набув за часів шлюбу з Мадонною, який тривав від 1985 до 1989 року. Тут, як кажуть, яке їхало – таке здибало. Кохання було шалене, аж до періодичного взаємного мордобою. Після одруження Шон насамперед звільнив охоронців співачки і почав сам її охороняти. Дійшло до того, що навіть друзям Мадонни було страшно підійти до неї та привітатися.
Наступний шлюб, із акторкою Робін Райт (у нас її знають переважно за роботою в серіалі "Санта Барбара"), дещо втихомирив актора-скандаліста. Ніжна й жіночна Робін впливала на несамовитого Шона, як добрий транквілізатор. Саме поряд із нею він досяг найбільших професійних успіхів, скеровуючи всю свою нестримну енергію на роботу. Але таке не могло тривати вічно: торік Шона Пенна засудили до трьох років позбавлення волі умовно за побиття фотографа: папараці він ніколи не любив. Та й "заспокійливий" шлюб розпався. Тож нині цей п’ятдесятирічний хлопчисько знову холостяк.
ЖурналістСкандальність Шона Пенна була би просто примітивною невихованістю, якби поширювалася лише на влазливих фотографів чи набридливих фанів. Натомість у Голівуді він такий собі дисидент. Колегам ніколи не подобалась його манера озвучувати, а не приховувати, як це заведено у високому товаристві, власні думки. Наприклад, думає він, що такий-то фільм, знятий таким-то режисером, просто дурня якась – то так і скаже.
А ще його завжди цікавила політика, що також не вельми притаманно голлівудському бомонду. 2002 року в газеті "Вашингтон пост" він опублікував відкритого листа президентові Джорджу Бушу, в якому засудив його політику щодо Іраку. Цей факт набув тоді світового розголосу, але мало хто знає, що публікація обійшлася акторові у 56 тисяч доларів. Тобто листа він надрукував на правах реклами. Отож, і в США, як бачимо, свобода слова має певну ціну, навіть для таких зірок. Відтак актор вирушив до Іраку. Але не для того, щоби підтримати дух американських вояків душевним виступом, а зовсім навпаки: відвідати госпіталь, де лежать поранені іракські діти, зустрітися з тамтешнім прем’єр-міністром та міністром охорони здоров’я.
Хоч і на правах реклами, але писати до газети Пеннові сподобалося. І 2005 року він поїхав уже до Ірану як… кореспондент газети "Сан-Франциско кронікл". Там він зустрівся з діячами культури, відвідав мечеть і Тегеранський університет та підготував кілька репортажів про вибори і ядерну програму країни.
Ще за кілька місяців він ходив руїнами Нового Орлеану і особисто роздавав допомогу жертвам урагану "Катріна". А минулого року прилетів після землетрусу на Гаїті, тоді як більшість зірок обмежилися лише перерахуванням коштів на благодійні рахунки.
Здається, що енергії в цього чоловіка вистачить ще принаймні на 50 років. І очевидно, що в його житті розпочався новий етап. Таблоїди нині обсмоктують тему відновлення його стосунків з Мадонною, бо десь вони там вечеряли разом. Що ж, обоє наразі вільні – чому б і ні? Коли ж, як не після п’ятдесяти, починати згадувати бурхливу молодість?
Оксана ДРАЧКОВСЬКА
20-08-2010, 11:34
0
2 610
