Смішну трагедію на дві дії "Криза" львівського національного академічного театру імені М. Заньковецької покажуть у Чернівцях 24 червня. Молодий режисер вистави Орест Огородник напередодні розповів "МБ" про творчий досвід та про те, як його обличчя почали впізнавати у Туреччині.
"Хотів би попрацювати
з чернівецьким театром"
– Вистава "Криза" існує вже рік. Що змінилося за цей час у сприйнятті глядачів?
– Теми у "Кризі" не прив’язані безпосередньо до кризи як економічного явища. Це криза сімейних взаємин, стосунків батьків та дітей, старшого й молодшого покоління. Це криза житлового моменту – коли на одній кухні зустрічаються три покоління, і вони не знають, що з цим робити. Тому зацікавленість глядачів не зникає.
– Які міста відвідали з виставою?
– Поки що лише міста Західної України. Дуже хотілося б поїхати з "Кризою" до Києва. "Кризу" ставили у Тернополі, Івано-Франківську, Рівному, Луцьку, звичайно, у Львові та Львівській області. У Луцьку довелося працювати з тамтешніми акторами.
– Експеримент із луцькими акторами вдався?
– Вистава вийшла дещо інша, ніж у Львові. "Криза" була скорочена на прохання керівництва театру. Через це деякі теми "урізали". Якщо у Львові вистава була смішною трагедією, то у Луцьку – сумною комедією.
– Із чернівецькою трупою знайомі?
– Тільки з художником-постановником Наталією Руденко-Краєвською, яка займалася оформленням вистави "Сто тисяч" у Львові та "Кризи" у Луцьку.
– Є бажання попрацювати з нашою трупою так само, як із луцькою?
– Із чернівецьким театром – хотілося б, можливо, з іншою п’єсою та на іншу тему. Звичайно, у кожного режисера є бажання попрацювати з якомога більшою кількістю театрів. Але це не так просто зробити, адже я прив’язаний до театру імені М. Заньковецької як актор.
– Ціни на "Кризу" так само антикризові?
– Не цікавився.
– У Чернівцях – від 30 до 80 гривень.
– На прем’єрних виставах у Львові ціна квитків коливалася від 50 до 150 гривень. У середньому квитки коштують 20-80 гривень.
– Криза вплинула на кількість глядачів театру – почали менше ходити?
– У театр імені М. Заньковецької, як правило, ходять. На деяких виставах спостерігаємо аншлаги тривалий час. Помітив, що так, як ходять на "Кризу", давно не ходили у театр на жодну виставу. За рік виставу ставили до 50 разів у різних містах Західної України. Люди ходили по три-чотири рази, брали дітей, батьків, знайомих – байдужим не залишався ніхто.
"Турецькі хлопчики плескали: Звізда! Звізда!"
– Криза потроху минає. Скільки ваша "Криза" залишатиметься актуальною?
– Дай Боже, криза закінчиться, а вистава йтиме. Бо економічних негараздів вистава стосується частково. Проблема актуальна, доки молода людина не зможе заробити на власну квартиру. Проблема залишатиметься, доки люди думатимуть, де взяти гроші на хліб, а вже потім – про моральні цінності.
– Ви знялися у трьох кінострічках.
– Так, я знімався у режисера Олеся Янчука. У фільмі "Атентат" (1994 року) зіграв головну роль. У другому фільмі "Нескорені" (2000 рік) зіграв зв’язкового Шухевича. У фільмі "Владика Андрей" (2008 рік) зіграв брата Шептицького. Кіно захоплює будь-якого актора, адже це зовсім інший процес. Ти приїжджаєш, тебе зустрічають, з тобою возяться, цяцькаються, тебе гримують, одягають, пилинки здмухують. Якщо актор грає одну з головних ролей, а не масовку, до нього кардинально змінюється ставлення. Актор починає відчувати себе зіркою. Приїжджаєш додому – театр ставить на місце.
– У кіно працювати легше?
– Ні, це фізично важко. Треба вранці прокидатися, бути завжди у формі. Сидіти під пюпітрами у гримі та костюмах, а часом зйомки через ніч. Це фізично важко. А коли ти знімаєшся у лісі і тобі треба вісім дублів пертися по болоті – стріляти, палати, вмирати, а воно не виходить із першого дубля – теж фізично важко. Але кіно – романтика для актора. І хоч грошей багато не заробиш, платять трохи більше за один знімальний день, ніж у театрі. Кіно – певна слава, бо тебе бачать усі. У моєму житті було три всеукраїнські реклами. У рекламі пива "Львівське" був князем – перснем на всю Україну торгував. Реклама "Першої броварні" не дуже запам’яталася. Реклама горілки "Хлібний дар" пройшла всією Україну, її показували на "ОРТ", а потім її побачив увесь світ. Я приїхав до Туреччини, вмикаю телевізор – а там я "русским языком" рекламую водку "Хлебный дар". Виходжу у їдальню – а біля мене бігають турецькі хлопчики-офіціанти і плескають у долоні: "Звізда! Звізда!" Воно мене не лякає, але до певної міри неприємно. Не люблю зайвої уваги.
– З автографами діставали?
– Після реклами "Львівського". Це був жах! Я підписувався на спинах – ледь не на чолі. Переважно у Львові, на гастролях також.
– Не хочете повернутися до реклами?
– Легко! Називаю суму і знімаюся будь-де – на Говерлі, в Черемоші, під водою...
– Табу на рекламування якогось продукту є?
– Табу? Ви знаєте, у мене складається враження, що я, як ніхто, споюю пів-України. Одне пиво, інше, горілка
– стільки ще алкогольних виробів в Україні, здається, не рекламував ніхто. Напевно, у мене таке обличчя, яке спонукає людей пити (сміється –ред.)! Хоча я би цього не сказав... Але складається враження, що я переконую, як це добре – будете пити, будете такими, як я (сміється – ред.)! Табу? З голими сідницями я би не бігав.
Ольга Гнідан
