Юлія Шешуряк народилася в Кам’янці-Подільському, закінчила юридичний факультет ЧНУ ім. Ю.Федьковича, працює журналістом в юридичному Інтернет-ЗМІ. Лауреат конкурсу імені Вадима Коваля 2003 року за поетичну збірку "Согрішити з Ра". Одна з авторів антологій "Вигране" (Чернівці, 2004) та "70 віршів" (2010).
Одіссея
Вони припливли. Кораблі розгойдані
Бездумно приймали обійми берега.
Цинга їхня пахла гнилою хвоєю,
Метелики били крильми між ребрами.
Вони припливли, і були примушені
Намисто міняти на сечогінне.
Пісок вигрібати із вух, як із мушель,
І лити олію на всохлі вагіни.
До втрати свідомості, пам’яті, гідності -
Моря, океани, калюжі, басейни.
Вони, безумовно, у Книзі Гіннеса
У розділі "Втрачені одіссеї".
І їх не зупинить підступність вигляду
Повій, що грудьми об коліна їм труться.
Старі черепахи, із моря вилізши,
Беззубо жуватимуть їхні трупи.
Невагомість
(осмислення себе в межах приміщення)
Серед кімнати втрачається сила тяжіння.
Я зранку довго шукаю потрібний одяг.
А потім телефонує якась катя чи інна,
І я заплутуюсь у її любовних пригодах.
Я вимикаю мобільний і йду на кухню,
Переборюючи оту невагомість у центрі.
У холодильнику мороз, аж пальці пухнуть,
Поки намагаюся шмат м’яса від стінки віддерти.
За вікном дощі, настояні на лікарських травах,
І сонце кольору світлого пива.
А я лечу, здобуваючи свіжі травми,
І вірю, що сила тяжіння тут не важлива.
Я і сніг
Сніг, що падає з дерев, коли птахи збентежено стрибають з гілок,
Залишається на моїх губах разом із мікроскопічними частками шкіри їх лапок.
Сніг – моє фальшиве алібі, мій головний підкуплений свідок,
Маскує сліди на місці злочину, зітхаючи слабко.
Він одягає блакитні лінзи, одягає впевненість і краватку,
Перетворює у протоколах крапки на коми, слова в малюнки.
Сніг – професійний актор, погодився мене прикривати,
Щоб зберегти таємність наших інтимних стосунків.
Він витирає кров і помаду, залякує птахів, щоб мовчали.
Кидає у вогонь мій одяг, обпікаючи пальці, водою стікає.
Сніг – головний свідок моєї холодної егоїстичної печалі,
А я – Снігова Королева, безнадійно закохана у Кая.
Поліна
(watermelon flavor)
В серпні він купував Поліні багато кавунів,
і смужки на кожному були неповторні.
Може, приготувати яєшню, борщ, каву... ні? -
Обережно питав напівголосом, напівтоном.
Тоді вона жбурляла у нього посудом чи поглядом,
Кішка голосно нявкала, мовляв, соррі, я не причетна.
Далі Поліна, красуня, чудовисько, або просто Поля,
Розрізала кожен кавун гострим мачете.
І їла. А їла лише серцевину – боялась насіння.
Тому вони не садили біля будинку в’юнок і огірки,
Користувались презервативами (рожевими i синiми,
Пiсля яких у пальцiв був присмак гіркий).
А вона все їла, їла, їла – лише серцевину.
І, хоча вони ніколи не слухали ні бумбокс, ні нау,
Він казав їй: Поліна, Поля, Поліна, Поліна,
А бодай би ти, істеричко, вдавилася тими кавунами!
Отож, в серпні щоранку він на смiтник виносив
Напівпорожні голови кавунів і битий посуд.
Поля стояла на порозi i морщила носик.
Нервово жувала заплетенi ще о п’ятiй чорнi коси.
Йому наснилось: із кавунів виростають велетенські пуповини,
Повзуть змiями з їхнiх вiкон, далi, мiж школою i магазином стоковим.
Поліна, кричав він, Поліна, зупинися, Поля, Поліна,
твоя кров уже стала кавуновим соком!
Закінчення сезону кавунів вiн позначив у календарi маркером,
Помив залишки тарілок, мачете повісив у кухні на гачок,
Купив кішці новий нашийник, собi – презервативи iншої марки.
А Поліна прокинулась о п’ятій і з’їла його серце (без кісточок).
