Авто | Нерухомість | Робота
RSS logo rss  |  Вхід: Вхід в Молодий Буковинець Вхід через ВКонтакте
Головна | Приватні оголошення |Приватні оголошення Тури з Чернівців | Історія успіху | Історія успіху Афіша | Пропозиція тижня | Послуги | Журнал "Давай Одружимось!" |
  Новини: Чернівців | України | Світу | » Політика | » Економіка | » Культура | » Спорт | » Здоров'я | » Кримінал | » Життя | » Фото | » Відео | » Новини читачів |
Важко повірити, але 5 жовтня минає 100 років від дня народження Богдана-Ігоря Антонича. Тобто, з одного боку, ніби зрозуміло: якщо вже хтось народився, то від моменту його народження мусить колись минути і 100 років. З іншого ж, вираз "столітній ювілей" якось мені не в’яжеться з Антоничем – "поетом весняного похмілля" і "дітваком із сонцем у кишені". Власне, в розмові про Антонича постійно доводиться вживати ці "одні та інші боки". Невипадково польсько-українська дослідниця Лідія Стефановська назвала присвячену творчості поета монографію "Антонич. Антиномії". Бо ця творчість справді заснована на фундаментальних, здавалося б, суперечностях, які однак не зруйнували її. Навпаки: синтезувавши протилежності, Антонич у своїх кращих віршах досяг найвищого – міфопоетичного – рівня (інакше – рівня поетів-міфотворців від Гомера до Шевченка) і водночас залишився в історії української літератури одним із кількох найяскравіших модерністів, співзвучних із тогочасним західноєвропейським контекстом.
Але за порядком. Лемко з територіально польської Новиці, якому за домашню мову слугував відповідний діалект, а за мову міжнаціонального спілкування – "польщизна", раптом (гаразд, не раптом, та все-таки) у польськомовному ж Львові усвідомлює себе українцем і вирішує писати вірші винятково українською, яку попередньо ще треба було вивчити. Ірина Вільде згадувала: "Антонич, будучи вже в університеті, говорив якось дуже "дивно" по-українськи, так, що ми, дівчата, навіть подекуди бокували зразу від нього, вважаючи його за поляка, що робиться "приємним" до нас, українок". Але кілька років наполегливої праці зі словниками, читання літератури з "великої України", відвідування лекцій професора Сімовича – і, як писав згодом Іван Огієнко, сталося "мовне чудо над Полтвою". А треба сказати, що, попри всю значущість цього "чуда", воно було далеко не найбільшим з Антоничевих "чудес".
Підстав ненавидіти радянську владу є багато. Крім фізичного винищення мільйонів не знати в чому винних перед нею людей, ця влада на десятиліття заморозила українське інтелектуальне життя. Доки у світі точилися продуктивні ідейно-естетичні дискусії і намічалися стратегії подальшого розвитку, у нас тривав льодовиковий період. Безпосередньо Антонича – на відміну від його колег по той бік Збруча – радянська влада не репресувала: "закоханий в житті поганин" встиг померти молодим за два роки до появи червонозоряних варварів на вулицях Львова. Але вона відігралася на текстах Антонича, зробивши їх (разом із досі не порахованою кількістю інших) практично недоступними для окупованих нею читачів.
І в цьому полягає одна з причин трагікомічності нашої нинішньої ситуації: ми ламаємо полемічні списи довкола проблем, які насправді давним-давно проблемами не є, бо той-таки Богдан-Ігор Антонич легко й переконливо вирішував їх ще в 30-ті роки минулого століття. Тільки ми про це не знали. Наприклад, яким має бути мистецтво – "універсальним" чи "національним", "чистим" чи "повчально-виховним", "експериментальним" чи "традиційним", "актуальним" чи "вічним"? Для Антонича усе це – питання, гідні учнів початкової школи. Мистецтво повинно бути мистецтвом, воно є такою ж автономною галуззю людської діяльності, як і наука або релігія. Митець не служить партії, класу чи нації, він служить мистецтву. І якщо він – справді митець, то його мистецтво своїми специфічними засобами мимоволі виконає і всі ті "національно-повчально-виховні" функції.
"Загорільці актуальности, – пише Антонич, – не розуміють і не хочуть розуміти, що література має свої окремі цілі, що її першим завданням є бути справжнім мистецтвом". Мета ж мистецтва – викликати "в нашій психіці такі переживання, яких не дає нам реальна дійсність". Чи це означає, що в "реальній дійсності" мистецтво є зайвим? Зовсім ні, адже психічні потреби є такими ж важливими для людини, принаймні – для людини розвинутої, як і біологічні. А як щодо "світогляду" і "національної свідомості" в мистецтві? Просто: "Якийсь світогляд має кожна людина, ну а письменник чей же також людина! Тільки в тому справа, що світогляд для мистецької творчости письменника зовсім не найважніша річ. Далеко важніші: творча індивідуальність, світовідчування, світосприймання…" І далі: "Національний характер не творить у мистецтві народня або історична тематика чи наслідування народніх або наших давніх способів оформлення мистецького твору. Аж соромно повторювати такі труїзми… Мистецтво саме про себе є суспільною вартістю, а нація це, очевидно, суспільство, отже, мистецтво саме про себе є також і національною вартістю". Інша річ, що вартість ця може бути не всім потрібною, бо серед людей трапляються й недорозвинуті, а, як точно зауважує поет, не кожну хворобу можна вилікувати.
Повертаючись до головного: ключовим поняттям поетики Антонича є синтез – і то не лише синтез напрямів, течій чи художніх прийомів. По-перше, поет вважав безглуздим протиставлення у творчому акті підсвідомості й інтелекту, екстатичних візій і ремісничої вправності: одне й інше – тільки на різних етапах писання – є однаково важливим, бо "те, що звуть мистецтвом, творять шал і розум". По-друге, щоб "витворити справжнього сучасного письменника", так само, на думку Антонича, необхідний синтез крайнього індивідуалізму із загальноважливою тематикою, "чистого мистецтва" з "ідейністю", "злободенності" з "вічністю". По-третє ж, здійнявшись до згадуваного міфопоетичного рівня, Антонич у домі-космосі своєї творчості зміг синтезувати логічно непоєднувані явища: світло й темряву, смерть і безсмертя, хаос і гармонію, апокаліптичну катастрофу і райську ідилію.
Дякувати видавництву "Літопис", ми тепер можемо прочитати всього Антонича: року Божого 2009-го нарешті з’явилося перше повне зібрання його творів. Що ж, краще до ювілею, ніж ніколи. А ще сьогодні у Києві стартує триденний "Антонич-фест", де серед іншого пісні на вірші поета заспівають сестри Тельнюк, Тарас Чубай, Оркестр Янки Козир, "Мертвий Півень", "Вій", "Кому Вниз"… Одне слово, ті, для кого Богдан-Ігор Антонич і в сто років – не бронзовий класик, а "розсміяний і босий / хлопчина з сонцем на плечах".
Олександр БОЙЧЕНКО
Рейтинг:
(голосів: 1)
2-10-2009, 11:05
Коментарів 0 Переглядів 2629

загрузка...
У Чернівцях сьогодні стартує опалювальний сезон у дитсадках, лікарнях та школах
З 22 жовтня анонсувався початок опалювального сезону в будівлях соціальної сфери
У Берліні знайшовся боєць з Буковини, якого розшукували тиждень
За словами батька буковинця, Ігор Мацкуляк був дезорієнтований
Популярне Коментують
• Новини
Виварки вам у поміч і бережіть пацанів. Блог Мостіпаки
Про головні події минулого тижня у блозі Олександра Мостіпаки
загрузка...
Перший Центр Дитячого Зору відкрив свої двері для маленьких чернівчан (на правах реклами)

У середу, 10 жовтня, на Соборній площі, 1, відкрився перший у Чернівцях Центр Дитячого Зору "Люксор Kids", що став довгоочікуваним поповненням у великій родині "Оптики Люксор"
Буковинцям пропонують автомобілі Renault в кредит на особливих умовах (прес-реліз)

Жителі Буковини мають змогу придбати нові автомобілі Renault на акційних умовах- від 1% річних.
ПриватБанк збільшив термін кредитування на придбання нових автомобілів до 7 років (прес-реліз)

Акційні умови кредитування на придбання нових автомобілів включатимуть в себе відсоткову ставку від 0,01% річних, аванс від 10% вартості авто та подовжений строк кредиту - 7 років
Апартаменти чистого повітря чекають на своїх мешканців (на правах реклами)

На околиці Чернівців, подалі від міської метушні, розташувався новий сучасний житловий комплекс "GARDEN HALL", який відрізняється зручним плануванням квартир, якістю будівництва і доступною ціновою політикою
Солодке задоволення у Чернівцях (на правах реклами)

А ви знали, що солодощі сприяють вашому щастю? Ні? Тоді мерщій до найсолодших місць у Чернівцях, що вразять не лише смаком десертів, але й їх естетичним оформленням.