12 липня православна церква вшановує святих апостолів Петра й Павла – учнів Христа, які проповідували християнство й були страчені за це.
Зі Святого Письма знаємо, що Петро був першим серед апостолів. За свій твердий характер отримав від Ісуса ім’я Петро, що означає "камінь". Йому Спаситель вручив ключі від небесного царства.
За проповідування християнства Петра й Павла ув’язнили, а потім стратили.
У народних віруваннях Святого Петра пов’язують із паруванням людей. В одній із легенд розповідається, як Ісус із Петром, мандруючи в жнива, побачили лінивих дівчину й парубка, які спали під снопами, і працьовитих дівчину й парубка, які жали жито, не розгинаючись. Святий Петро запропонував поєднати двох ледацюг і двох працьовитих. Однак Господь відповів, що тоді одна пара помре від голоду, а інша – від роботи. Тому, мовляв, треба парувати лінивого й роботящого.
Як пише буковинський збирач фольклору Авксентій Яківчук, на Петра і Павла дівчата перев’язували хлопців вінками або кольоровими стрічками. А жінки перев’язували ноги своїм чоловікам, щоб були вірними.
За словами директора центру культури Буковини Миколи Шкрібляка, колись до Петра й Павла готувалися, як до великого свята: білили хати, прикрашали рушниками стіни, прибирали подвір’я. Вранці всі йшли до церкви. Дівчата одягали на голови вінки з польових квітів, а особливо – із червоних маків. Повернувшись із церкви, люди їли мандрики: пампушки, печені із пшеничного тіста, яєць і сиру. Сама назва походить нібито від того, що, мандруючи світом, Петро з Павлом живилися "мандриками". Цього дня зозуля перестає кувати. У народі кажуть, що вона подавилася, бо вкрала у Святого Петра одну мандрику. А якщо зозуля кує й після Петра, то це, за народним віруванням, віщує нещастя.
Свято Петра і Павла – своєрідне розмежування між літом і зимою. Тому в народі кажуть: "Уже йде не до Петра, а до Різдва".
