Тендітна Дарина КОЗОРІЗ – випускниця юридичного факультету ЧНУ. Щойно відгуляла випускний і наступного дня вирушила у дорогу – на Схід.
– Моя мама навіть не знала, що я поїхала у зону бойових дій. Довелося сказати, що ми із друзями вирушили у гори відпочивати, – розповідає просто з дороги молода чернівчанка. Годину тому "Мерседес Спринтер" на п’ять тонн перетнув межу Буковини. Даринка – волонтер. Разом із двома водіями саме повернулися із Донбасу, куди відвозили допомогу нашим воякам.
Чернівецькі бізнесмени зібрали чималі кошти і закупили дороговартісне технічне обладнання, життєво необхідне на війні – тепловізори, оптичні приціли нічного бачення, дальноміри, костюми для снайперів тощо.
– Це обладнання не дешеве. Хотілося переконатися, що дійде тим, кому воно потрібне. Крім того, батьки наших хлопців передали й особисті передачі, – пояснює Даринка.
Вона вперше поїхала на Схід країни і побачила, як живуть чернівецькі бійці 80 аеромобільної бригади. Багато із побаченого розповідати на загал не дозволено – військова таємниця. Тому передаємо лише те, про що можна говорити.
– Цього разу дорога була спокійна. Починаючи з Харківської області, чим ближче на Схід, тим більше блокпостів та перевірок. Переглядають машини детально, але досить ввічливо. Щойно помічали, що їдуть волонтери, та ще й дівчина, то ставлення покращувалося, – посміхається Дарина. – Але чоловіки, які керували авто, вже не вперше супроводжували вантаж і розповідають, що раніше дорогою траплялося різне. Між офіційними перепускними пунктами на дорогах зупиняли авто чи самооборона, чи якісь ополченці і просто грабували. Цього разу, на щастя, такого не було.
Чоловіки, які супроводжували вантаж разом із Дариною, – це батьки бійців. Їхні сини на Сході воюють уже два місяці.
– Нас зустріли дуже гостинно. Показали розташування, у наметах бійці сплять на надувних матрацах, є польова кухня. Цього дня приїхав до частини й телевізор на колесах. Це така вантажівка із величезним екраном. Хлопці мають змогу дивитися фільми, новини. Телевізор один, і він їздить між частинами, тому нечасто випадає нагода його подивитися. Неподалік стоїть обвуглений БТР, який підбили терористи. У ньому загинули наші хлопці…
Після паузи дівчина показала фото. Говорить, що фіксувати можна було лише окремі деталі блокпосту.
– Відразу по приїзді пригостили нас фронтовою кашею. Але я вегетаріанка, тому відмовилася їсти м’ясну страву. Тож за кілька хвилин чоловіки мені приготували овочеве меню, – розповідає далі молодий юрист. – Їжі у наших хлопців вистачає. Навіть забагато. Зараз літо, холодильників там немає, зберігається все у наметі-складі чи у ямах, іноді харчі псуються – їх не встигають з’їсти. У польовій кухні готують їжу на 400 осіб, але реально приходить їсти з півсотні людей. Бійці часто отримують посилки з дому. Скажімо, лише минулого тижня із Чернівців поїхало чотири чи п’ять машин із допомогою.
Бійці охоче підгодовують тваринок. Даринка розповіла, що до кухні розташування регулярно прибігають поїсти бурундучки, ці тваринки майже ручні. Прибилося кошеня, назвали його Гільза. Хлопці жартують, що це – шпигун, бо тваринка – єдина істота, яка може безперешкодно пересуватися між частинами розташування українських військових.
Облаштували бійці вулик. Збили його з ящиків з-під боєприпасів. А коробкою з-під американського сухого пайка зловили сім’ю бджіл, яка гуртувалася на гілці одного із дерев.
– Нещодавно зібрали перший мед, – зазначила волонтерка. – Хоча хлопці розуміють, що там перебувають тимчасово і будь якої миті може бути ротація та й війна врешті-решт закінчиться, але все ж трохи облаштувалися по-домашньому.
За словами чернівчанки, нестача жіночої уваги тут відчувалася дуже гостро.
– Мене вирішили сховати, і ночувала я у командирському наметі. Сюди ніхто не зайде, це гарантія. На окремій стіні-стенді бійці розмістили листи від дітей з милими малюнками та повідомлення від дівчат із поцілунками – хлопці часто їх розглядають, перечитують.
На бойовій позиції серед бійців помітне психологічне напруження. Щоправда, бувають і такі, які, чистячи картоплю, телефоном розповідають, як нібито зараз перебувають у палаючому танку та їх обстрілюють бойовики.
– Розумію, що там нашим хлопцям дуже важко, – співчуває Даринка. – Їм хочеться, щоб їх пожаліли, тому вигадують такі історії. Мені командири розповіли, що той, хто реально побував під кулями, таких страшилок не розповідає. Ці вояки, навпаки, небагатослівні, рідних лише заспокоюють. Бійці мені пояснили, що дані, які надходять із зони АТО сюди до нас, – у багатьох моментах неправдиві. Офіційні повідомлення керівників військової операції настільки відфільтровані, що у результаті часто не відповідають дійсності. Були випадки, коли наші потрапили у засідку і таємно просили про допомогу через соцмережі у волонтерів. А ті вже інформували міноборони, бо керівники АТО не реагували.
– Загалом атмосфера у наших військових розташуваннях дуже позитивна. Там, звісно, не спокійно, там справжня війна. Але те, що я побачила, мене дещо заспокоїло – бійці живуть тісним колективом, згуртовано. Почуття гумору не втратили, намагаються триматися, – трохи сумно завершила розповідь дівчина.
Волонтери поверталися додому мовчки. Разом із ними зі Сходу до Чернівців їхали й особисті речі земляків – героїв, які загинули за Україну.
Ліна НАГІРНЯК
