У листопаді автору пісні "Марічка", мелодію якої щодня о 12.00 грає сурмач на ратуші, Михайлові Ткачу виповнилося б 80 років. П’ять років тому його не стало.
Про те, яким був поет-пісняр, народний артист України Михайло Ткач, пригадує його друг, композитор, засновник і керівник славнозвісного ансамблю "Смерічка" Левко Дутківський.
"За друзів він дуже вболівав"
– Він був набагато старший за мене, але ми з ним товаришували. Познайомився з ним 1981 року. Я тоді керував "Смерічкою". У палаці "Україна" у нас були концерти. Доти були заочно знайомі – "Смерічка" виконувала пісні на його слова.
Він жив на Хрещатику в Києві. Його дружина Люся була лікарем. Мав двох дочок Лесю і Марічку. Новий 1982 рік ми вже зустрічали у нього у Києві сім’ями. Тоді він подарував мені першу книгу, підписав її. Почали товаришувати.
Був веселою людиною, жартівник – як і всі. Принциповий. Інколи, коли приїжджав на різні художні ради, просто спалахував, коли бачив несправедливість. Навіть у присутності представників міністерства. Інтелігентно, але міг сказати нормально.
Коли приїжджав до Чернівців, завжди заходив до мене. Дуже поважав мою дружину Аллу як господиню, за її творчість. Сказав мені: "Давай ми з тобою щось напишемо". І написали пісню "Якщо любиш – кохай". Її вперше заспівав Іво Бобул, потім – Олександр Сєров... Вона стала популярною. Потім ми написали пісню "Зоряна ніч".
За друзів він дуже вболівав. Якось приїхав до мене додому, а я тоді жив на проспекті. Заледве пройшов вузеньким коридором у шубі і каже: "Що це таке? Композитор, заслужений артист – і живе у таких умовах? Піду в обком!" Пішов, десь сварився. Такий був – міг за друзів піти, добиватися. Його знали, поважали.
З піснею "Якщо любиш – кохай" стався такий випадок. У мене була вже готова мелодія. Я йому дав "рибу" пісні, тобто текстовий розмір для поета. Він приїхав до Чернівців. Зима, мороз сильний. Перевдягнувся у спортивні штани, бо у квартирі було спекотно. Він написав текст, а я кажу: "Михайле, ну що це за текст... Потрібні гарні вірші". А він був дуже запальний, одразу вдягнувся, образився і... пішов. Але забув спортивні штани перевдягти. А на вулиці – 20 градусів морозу. Повернувся. Я вже його знав: він був запальний, але дуже швидко відходив. Кілька хвилин – і він зовсім інший. Охолов і погодився зі мною. Ми випили по 50 грамів коньяку, і Михайло написав вірші до пісні "Якщо любиш – кохай". Нас критикували за неї. Бо тавтологія: "любиш" і "кохай". Я тоді сказав: "Ви знаєте, любити можна Батьківщину, маму, сестру, а кохати – жінку". І все. На всеукраїнському фестивалі пісні її визнали шлягером ХХ століття. Звучить досі. Гарний варіант цієї пісні зробив Віктор Павлик.
За пісню "Будьмо, гей"
звинувачували
у пропаганді алкоголю
– Ми не лише писали пісні разом. І в горах разом подорожували, – продовжує Левко Дутківський. – Коли я приїжджав до Києва, він завжди мене зустрічав і своєю машиною возив по моїх справах, незважаючи на час.
Справжнім другом був. Коли я пішов зі "Смерічки", коли були сірі смуги у житті – він завжди був поряд. Дуже талановита і порядна людина.
1987 року ми написали пісню "Будьмо, гей". Її виконали на конкурсі "Пісенний вернісаж". Нас у газеті комсомольській розкритикували, що ми з Ткачем написали пісню, у якій є пропаганда алкоголю і ледь не націоналізму.
Останній концерт з ним у мене був 2004 року в Івано-Франківську. У мене померла дружина тоді… Коли представляв мене, сказав дуже теплі і щирі слова…
Потім я захворів, лікував серце і не брав участь у концертах. 2007 року я їхав за пам’ятником дружині у Житомир і почув, що Михайло помер… Я саме повертався, коли його повезли до Києва, тому я не мав можливості побувати на похороні...
Михайло до останніх років активно працював, брав участь у концертах. На жаль, здоров’я не витримало навантажень...
Деякі наші пісні були в роботі, можливо, я ще дороблю їх. Ми з ним написали усього три пісні. Нині, коли чую, що кажуть, що композитор написав 2000 пісень... А якщо їх ніхто не знає, що це за пісні? Можна сидіти і писати як ремісник. Я таких можу 10 написати за день, зробити на комп’ютері аранжування. Ні я, ні Ткач цим не займалися. Він писав не низькопробні тексти до пісень, а справжню пісенну поезію. Прикладом є його "Марічка" – оце справжній шедевр, який вже живе більше 50 років.
Коли йду площею і чую, як грає наш Василь пісню на слова Ткача "Марічка", згадую... Думаю… Мені важко про це говорити. Мені довелося ховати й Івасюка, і Яремчука, і дружину свою... І Ткача немає... Дуже боляче про це говорити...
Юлія Боднарюк
