Хто ж убив солдата?

Головний підозрюваний у вбивстві солдата на полігоні в Сторожинецькому районі – 19-річний рядовий контрактної служби Олександр П. За два місяці має виповнитися два роки, відколи він прийшов на службу. Хлопець – уродженець одного із сіл Кельменецького району. Мати працює різноробочою на одному з місцевих підприємств. Батько – на будівництві. Хлопець написав явку з повинною. Мати Олександра стверджує: він зробив це після кількаденного перебування в міліції.

– Мого сина затримали 23 липня, – розповідає мати підозрюваного Галина П. – Олександра затримали після 20.00. Про це ніхто не знав. 24 липня о 20.15 мені перетелефонував солдат, який представився Олегом. Сказав, що телефонує від імені ротного та що мій син у міліції. Ми відразу знайшли машину й поїхали до обласного управління. Але там ніхто не реагував на наш приїзд. 25 липня ми почали шукати адвоката й дізнаватися, на якій підставі затримали сина. У міліції з нами не дуже хотіли спілкуватися, але повідомили, що Сашка підозрюють у навмисному вбивстві. З 23 по 28 липня його утримували в управлінні. У журналі не було зазначено, що він був затриманий 23 числа. З 23 по 25 число працівники міліції вибивали з нього зізнання. Набирали в пластмасову пляшку воду й били нею. Після цього він написав явку з повинною. Адвокат сказав взяти довідку про те, де перебував мій син з 23 по 28 липня. Я запитала в командира роти, де був у ці дні мій син, хто відповідав за його життя? Мені видали довідку, що він перебував в управлінні міліції з 25 по 28. Проте де він був 23 та 24 липня, мені ніхто не пояснив. Від 28 липня Сашка передали під охорону до військової частини, де він перебував до 7 числа.

Після 17.00 28 липня я написала заяву в прокуратуру. Черговий прокурор її не приймав, пояснюючи це тим, що прийняти її можливо тільки за присутності самого потерпілого (сина, – авт.). 30 липня я ще раз понесла заяву. Цього разу її прийняли без присутності Сашка. Ми отримали направлення в лікарню. 31 липня ми пішли в лікарню, але побої вже були застарілі. Бо минуло вже кілька днів.

У нас вдома здійснювали обшук працівники міліції. Перевернули все. Що шукали, не сказали.
Як повідомили в прес-службі обласної прокуратури, за цим фактом триває перевірка.

В обласному управлінні міліції за коментарями радять звертатися до МВС, оскільки матеріали слідства надіслали туди.

– Його підозрюють на під-ставі того, що він єдиний з 62 солдатів, які були на полігоні, плутається у своїх показах, – повідомив речник МВС Володимир ПОЛІЩУК. – Він не може пояснити, де він був від 11.45 до 13.05. Мотиву злочину немає.

Володимир Поліщук каже, що того дня розвідники працювали на тактичному полі, роблячи смугу перешкод. За словами речника, хлопець висловлював незадоволення тим, що розвідники працюють, а інші солдати – ні. Підозрюваний нібито кинув лопату, потім пішов до казарми й майже годину його не було. Після цього повернувся й попросив цигарку, хоча раніше не палив.

– Після того його двічі перевіряли на поліграфі, – продовжує Володимир Поліщук. – І є покази, що він трохи там брехав. Щодо заяви матері до прокуратури про те, що з Олександра вибивали докази, це просто форма захисту. Синці в нього на тілі були дуже давні – приблизно двотижневі.

Досить активно діляться зі слідством деталями про поведінку підозрюваного офіцери.
– Командир розвідроти під час допиту розповів, що бачив, як підозрюваний бив головою грушу, – продовжує В. Поліщук. – Він казав йому: "Не бий, бо в тебе буде травма".

Також у міліції вже говорять про те, що в солдата виник конфлікт із дівчиною, з якою він спілкувався по телефону.
Натомість товариш підозрюваного, теж Олександр, стверджує, що в нього не було дівчини.

– Жодної дівчини в нього не було, – розповів по телефону товариш підозрюваного Олександр І.
Звинуватити Олександра П. у скоєнні злочину теж не можуть – немає мотиву. Проте потроху громадськості видають нові деталі: то головою в грушу бився, то дівчина покинула. А командування частини та командири залишаються в тіні.

Того, як сталося вбивство, ніхто не бачив, але й карати тих, хто мав би цьому запобігти, теж не поспішають.
Михайло Салітра