У селі Їжівці на Сторожинеччині кожна десята жінка – мати-героїня. А народжуваність тут утричі перевищує смертність. Середньою в селі вважають сім’ю, в якій виховують десятьох дітей. А в деяких родинах є 14, 15 і навіть 17 дітей.
Половина села – молодь
Ми побували в Їжівцях напередодні Дня матері, який відзначають у неділю, 13 травня. Село розкинулося на пагорбах і зараз потопає в яблуневому цвіті. Асфальтованою дорогою їдемо до центру. Дуже багато гарних нових будинків.
– 2007 року Їжівці визнали найкращим населеним пунктом на Буковині й четвертим – в Україні. Майже половина населення нашого села – молодь, – хвалиться сільський голова 38-річний Анатолій ПІЦУЛ. – На жаль, роботи на всіх не вистачає. Тому більшість молодих людей їде на заробітки за кордон. Але тішить те, що вони повертаються в село, заводять тут сім’ї, будують будинки. Охочих отримати земельну ділянку під забудову набагато більше, ніж ми можемо виділити. І це болісна проблема. У селі є дві школи, але лише один садок на 100 дітей. Тому нам вкрай потрібен ще один дошкільний заклад. Зараз беремо участь у проекті Євросоюзу. Якщо виграємо грант, отримаємо кошти на будівництво садка. А дітей вистачатиме! Їжівці завжди славилися багатодітними родинами. У мене теж троє дітей: двоє донечок і син. У моїх батьків нас було четверо.
Секретар сільради Ніна ЛУК’ЯН показує паспорт села. "Кілька останніх років народжуваність у Їжівцях утричі перевищувала смертність. З початку цього року народилася 31 дитина, а померло 16 осіб, – каже Ніна Іллівна. – У селі мешкає 212 багатодітних родин, в яких виховують 916 дітей".
Жодного дня не була в декретній відпустці
Разом із соціальним працівником Регіною Лук’ян їдемо до матері-героїні Лукреції Попеску, яка народила і виростила 14 дітей. Дорогою жінка показує будинки, в яких живуть багатодітні сім’ї. "Звання матері-героїні в селі отримали 247 багатодітних жінок. Ще 44 чекають на нагородження, – розповідає Регіна Дмитрівна. – Багатодітні родини користуються повагою. Їхні діти працьовиті та дружні, допомагають один одному. Я теж із багатодітної родини, в якій було шестеро дітей".
Під’їжджаємо до великого доглянутого обійстя, яке знаходиться майже на краю села. Воно нагадує невеликий хутірець – з будинками, стайнями та коморами. До нас поспішає 62-річна Лукреція Попеску – тендітна, невисокого зросту жінка.
Привітно усміхається, обіймає, запрошує до хати. Показує кімнати, де євроремонт і нові меблі. "Допомогли діти, які поїхали на заробітки до Росії, Італії, Португалії, Франції. Вислали гроші на ремонт, меблі, комп’ютер, – хвалиться жінка. – Старший син купив собі машину. Хоче будуватися у селі. Вже придбав дошки", – показує через вікно.
"Як у вас чисто!" – захоплююся. "Це моя помічниця – наймолодша донечка Клава – прибрала. Вона навчається в 11 класі, – любляче дивиться на доньку-красуню. – Ми прожили з чоловіком 45 років. Виростили 11 доньок і трьох синів. Найстаршому – 42 роки. Шестеро дітей вже мають свої сім’ї, живуть окремо. Подарували мені чотирьох онуків. Ще один син хоче одружуватися цього року".
– Лукреція Миколаївна 20 років пропрацювала листоношею. Жодного дня не була в декреті. Після народження дитини – одразу ж на роботу, – запевняє пані Регіна.
– Бо потрібні були гроші. Дітей треба було годувати та одягати. Тоді люди передплачували дуже багато газет і журналів. Сумка була такою важкою, що гнула мене до землі. Вагітною підв’язувалася рушником, щоби було легше ходити, – пригадує жінка. – Тримали велике господарство: корову, коня, свиней, курей, обробляли город, розводили поросят на продаж. Жодна дитина не ходила в садок. Залишала їх на свою маму. Старші доглядали за меншими. Діти народжувалися одне за одним. Я 25 років не виносила колиску з хати. Одну дитину діставала з колиски, а наступну клала туди. Коли йшла на город, брала немовля з собою. Нагодую, покладу у великий ящик, накрию – і знову сапати. Город був біля лісу, то боялася, щоб змія дитину не вкусила. Багато років хотіла спати. Здавалося, що ніколи не висплюся.
– Наша мама – дуже добра. Ніколи не кричала на нас, не била, – запевняє Клава, цілуючи жінку. – Коли йшла на роботу, казала, що треба робити. У кожного з нас – свої обов’язки. Я з восьми років пасла і доїла корову, прибирала в хаті, варила їсти, мила посуд. Вмію все робити, навіть хліб пекти. Мої сестри і брати теж знають будь-яку роботу. Це їм дуже знадобилося в житті. Вони працюють бухгалтерами, будівельниками, на митниці.
Лукреція Миколаївна приносить свої нагороди. Клава чіпляє ордени та медалі мамі на кофтину. Всі не вміщаються. "Ніколи не одягаю їх, тримаю в коробці, – сміється жінка. – Залишу для онуків. Щоб пам’ятали про свою бабусю".
"Щаслива, що в мене стільки дітей"
Ще одна мати-героїня Модеста Піцул, яка народила 11 дітей, проживає в центрі села. Біля будинку – майстерно викладені кам’яні гірки з трояндовими кущами. "Сини принесли каміння з річки, а я їх склала, – сміється 53-річна Модеста Аврелівна, висока статна жінка. – Дуже люблю квіти".
Жінка запрошує нас до вітальні. "Ремонт у будинку зробили сини, які знають будь-яку будівельну роботу. Я лише стелю пофарбувала. Маю трьох доньок і вісьмох синів, – хвалиться пані Модеста. – Найстаршій доньці Мар’яні 32 роки. Вона вже заміжня. Кармелія теж вийшла заміж, має трьох дітей. Четверо – ще школярі. Данієл навчається у восьмому класі, наймолодший Віталій – в шостому. Наша сім’я віруюча. Виховувати дітей мені допомагає чоловік Григорій. Він не п’є і не палить. Важко було, коли народилися перші четверо дітей. А потім стало легше – старші бавили менших".
Григорій Вікторович приносить орден матері-героїні, чіпляє дружині на груди. "Маленькі онуки люблять гратися ним, – сміється Модеста Аврелівна. – Думають, що це іграшка. І не знають, скільки за цим стоїть тяжкої праці та недоспаних ночей. Але я щаслива, що в мене стільки дітей. Коли збирається за столом вся родина, аж плачу від радості. А коли всі діти одружаться, буде ще більше".
Надія БУДНА
