Призвали в армію: блог журналіста "МБ"

О, нарешті дістався до нормального інтернету. Якщо ще хтось не в курсі, я пішов служити. Призвали в рамках шостої хвилі мобілізації. Фактично, перший тиждень служби вже позаду. Вражень - море! Спробую упорядкувати.

Почнемо з самого початку. Прийшло “запрошення” у військкомат за місцем роботи. Вирішив піти для уточнення даних. Чесно кажучи, вважав, що не призвуть. Оскільки у свій час був комісованим і ніколи службу в армії не проходив, військової кафедри не маю. Але як то кажуть, не так сталося, як гадалося. У Чернівецькому військкоматі повідомили, що стаття, за якою мене комісували, нині не діє.

- У ті часи розвалювали армію, тому майже всіх комісували, - пояснив мені працівник військкомату. – Для того, щоб підтвердити захворювання, через яке ти не служив, треба заново пройти медкомісію. Дивись у камеру.

Сфотографував. Кілька стандартних питань, кілька кліків на компі і роздрукував картку для проходження медкомісії з моїм зображенням. Я пішов здавати аналізи і проходити різних медичних спеціалістів. В основному всі запитували, чи не маю скарг. Після моїх заперечних відповідей, усі записували в карточку - “придатний”. Травматолог відправив на додаткове обстеження (комісованим я був саме через проблеми його компетенції).

Зробив знімок. Результати були готові наступного дня. З ними мене відправили в обласну поліклініку. Ще півдня пройшло в чергах до лікарів. В одному кабінеті описують те, що бачать на знімку. В іншому – пишуть остаточний діагноз. У третьому ставлять печатку. І під кожним величезні черги.

Отримавши остаточний діагноз, пішов знову у військкомат. Остаточне рішення комісії – придатний до військової служби. Як я зрозумів, діагноз, через який мене у свій час комісували, підтвердився. Але нинішня мобілізація допускає до служби з таким дефектом. Ок. Буду служити. Через два дні відправили.

Нині я військовослужбовець і підписував якісь документи про нерозголошення різних даних, тому вказувати військову частину, місто і рід військ, в якому служу, я не буду.

Служба проходить нормально. Почалася, як у справжнього солдата – з підмітання території військової частини J. Далі видали форму, розподілили мобілізованих по різних пунктах.

З основних вражень першого тижня служби – стрільба на полігоні. Для мене це вперше. Колись в 11-му класі ми десь їхали на стрільби. Але тоді кожному школяру видали по дев’ять патронів. Дали в руки “калаша” і пояснили як треба стріляти. Правда тоді, я замість одиночних пострілів поставив автомат на “чергу”. Вистрілив у землю перед собою зразу всі патрони. Тому особливих вражень від тієї першої моєї стрільби у мене не залишилось. Але цього разу було зовсім по-іншому.

Почали навчання зі стрільби з пістолета ТТ. Стріляли бойовими. Видали по 11 патронів. В магазин вміщається вісім. Спочатку вистрілив магазин з трьома патронами. Усі в молоко. З наступного повного магазина чотири патрони влучили у ціль, один навіть у “вісімку”. Крім відчуття радості, що хоч кілька разів влучив у ціль, найбільше запам’яталось те, що після першого ж пострілу позакладало у вухах. Командир щось говорить, а я майже нічого не чую. Потім стало трохи легше. Але знову позакладало у вухах після стрільби з автомата Калашникова. Вистрілив шість магазинів по 30 патронів. Усі одиночними пострілами. Стріляли з положення стоячи та з коліна. Ніби і пояснювали кілька разів, як правильно тримати автомат. Але все рівно добрий синяк на передпліччі залишився.

Стріляти легко, потім вчили розбирати-збирати автомат і головне – чистити його. Це трохи довше і складніше від стрільби. Пізніше усі збирали гільзи.
Крім основної служби у вільний час намагаюсь вчити статут військовослужбовця – права і обов’язки солдата, як правильно віддавати військове вітання і кому, як поводити себе в різних ситуаціях, з командуванням тощо. Усе це для мене нове. Але думаю, що скоро і я знатиму військові звання та кількість і розміщення зірочок на пагонах у них.

Віталій ОЛІЙНИК