Владислав Продан народився 8 березня 2002 року в селі Клішківці. Середню освіту здобув, навчаючись у Клішковецькій середній школі імені Леоніда Каденюка. Завжди був принциповим, чесним, наполегливим, мав свою громадську позицію. Ще у школі мріяв стати військовим.
Про його історію його життя йдеться на фейсбук-сторінці Клішковецької територіальної громади, пише molbuk.ua.
Мрія здійснилася. Закінчив Кам'янець-Подільське вище військове інженерне училище з відзнакою. Зразу поступив до Львівської національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Після її закінчення у цьому році, Владислав влився до лав Збройних сил України, щоб як батько, захищати Україну від рашистів. Був вірним військовому обов'язку до останнього подиху.
Владислав був світлим, скромним, порядним юнаком, який ще тільки починав будувати свої плани на життя, вдихав кожну його мить на повні груди, радував своїх близьких та друзів, мріяв, любив… Він любив своє рідне село, своїх односельчан. Був надійною опорою для своїх батьків. Був надійним другом і дорожив дружбою. Всього досягав самостійно. Любив спорт, любив читати. Завжди серйозний, активний, він був підтримкою для своїх побратимів на передовій, був схильний до самопожертви.
Владислав любив свою сім’ю: батька Едуарда, маму Тетяну, завжди хвилювався за рідну сестричку Катерину. Його рідні ніколи не були осторонь чужої біди, завжди брали участь у волонтерському русі громади. Всі вони просили у Бога, щоб швидше закінчилася війна, щоб живим і здоровим повернуся їхній син, брат…
Але життя молодого хлопця 21-річного Владислава обірвалося… 11 жовтня 2023 року, захищаючи Україну від російської агресії, від вибухової травми в наслідок військових дій в населеному пункту Ямпіль Краматорського району Донецької області загинув лейтенант, командир плавальних машин інженерно-саперного батальйону військової частини А0853.
"Владик щодня дзвонив чи телефонував своїм рідним, завжди говорив, що в нього все добре, усіх заспокоював і вселяв надію на краще, бо дуже сильно їх любив – маму, тата, сестричку Катрусю, про воєнні будні ділився лише з батьком Едуардом, який на фронті ще з квітня 2022 року, – розповідає двоюрідна сестра Владислава Аліна Продан в інтерв'ю "Хотинським вістям". – Ми з ним однолітки, наше дитинство минало разом, він – найкращий брат і друг. Завжди на позитиві, веселий, ввічливий, розумний, скромний, мужній, цілеспрямований, пунктуальний, волелюбний, а ще – справжній патріот своєї держави. Влад завжди говорив: "Хто як не я? Якщо кожен буде цуратись цього, хто буде захищати?". Він був нашою гордістю! Ми до кінця не вірили в те, що його вже немає. Безперервно телефонували йому. Думали: а, може, поранений, а, може, без свідомості, або з телефоном просто щось сталося… На жаль, уже нічого не можемо змінити".
З Героєм попрощалися вчора, 15 жовтня, в рідному селі Клішківці.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram