Євген Ольховський до початку широкомасштабного вторгнення РФ в Україну працював дитячим педіатром у Харкові. Разом зі своєю дружиною виховують восьмирічного сина Дмитра.
Також Євген викладав у медичному інституті. Однак 24 лютого життя чоловіка і його сім’ї кардинально змінилося, йдеться в публікації "МБ".
– Ця історія для мене досить складна. Все почалося 24 лютого. Разом із дружиною ми прокинулися близько п’ятої ранку від звуків сильних вибухів. Перший тиждень війни залишалися вдома, постійно спускалися у підвал нашого будинку. Мені було дуже страшно за дружину і дитину, тому ми вирішили, що вони поїдуть у Польщу до наших кумів. Через два дні я також відправив за кордон батьків. Потім у Львові прийшов до військкомату, адже розумію, що я можу бути корисний для нашої армії. Мене скерували до львівської військової частини Національної гвардії, і звідти, зважаючи на те, що я закінчив військову кафедру і був офіцером запасу, молодшим лейтенантом, мене скерували у Чернівці, – ділиться Євген.
– Спершу мені було психологічно складно. Адже я усвідомлював, що сім’я за кордоном, я тут, у Чернівцях. А що в Харкові із квартирою? Невідомо, чи вціліє вона... Тоді я не до кінця розумів, що таке статут, адже у мене був сильний стрес. Згодом увійшов у колію військової служби, адже всього можна навчитися, – каже чоловік.
Наразі чоловік служить та надає медичну допомогу військовослужбовцям.
– Я надаю допомогу військовим, які звертаються до медичного пункту через ту чи іншу хворобу. Це пошкодження, травми. Обстежую людину, призначаю їй ліки. З кожним днем мого перебування тут обов’язків стає дедалі більше. Деякі військові поверталися зі східного напрямку, безпосередньо із зони бойових дій. Там їх було поранено. Інші отримували контузії. Я ж відповідаю за організацію з надання медичної допомоги, – розповідає Євген. – Медицина – це наука, яку постійно треба вивчати, читати відповідну літературу та вдосконалюватися. У військовій частині мене дуже добре прийняли та допомогли адаптуватися. Хлопці розуміли, що я не є кадровим військовим, тож постійно допомагали та щось підказували.
На запитання, чи планує Євген залишатися у Чернівцях після завершення війни, чоловік відповідає: "Невідомо, скільки ця війна буде тривати. Звісно, ми з нетерпінням чекаємо, щоби все це якомога швидше завершилося. Бо щодня наша Україна втрачає сотні людей… Руйнуються сім’ї, всі страждають: і військові, і жінки, і діти. Хочеться, щоби перемогу ми здобули якомога скоріше. Ми всі в це віримо. А от про плани на майбутнє поки що важко щось сказати. Зараз хочеться побажати усім міцних нервів та віри у перемогу України".
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
