Буковинець Роман Фенюк – військовий 80-тої окремої механізованої десантно-штурмової бригади. На війні чоловік з 2015 року, працював водієм. У 2022 році був мобілізований вже 25 лютого.
У червні минулого року військовий отримав поранення, через це залишився без частини ноги. Роман поділився з "МБ" своїми думками про війну, а також розповів про реабілітацію, яка досі триває.
Восьмого березня прийняли перший бій
Роман розповідає, що спочатку воював на Миколаївському напрямку. Там восьмого березня з побратимами прийняли перший бій. Після цього їх перекинули на Донеччину.
– Прийшла повістка 25 лютого – і я відразу пішов. Був водієм у 2015 році, так і тепер, у 2022. З 2015 року я був на війні 15 місяців. Перші кілька тижнів ми були в Чернівцях, у нашій військовій частині. Потім, а це приблизно у березні, нас перекинули на Миколаївщину. Пізніше – під Бахмут, – розповідає військовий.
Поранення чоловік отримав 24 червня у селі Серебрянка неподалік Бахмута. Машиною натрапив на міну, проте зміг самостійно надати собі домедичну допомогу.
– Як сьогодні памʼятаю, це було 24 червня. Тоді ми заступили на нову позицію, прилетіла ракета, яка розкинула за собою протипіхотні міни. Перша машина постраждала сильно, я їхав другим. Після мене вже розповідали хлопці, що їх перекинули звідти. Найперше я наклав турнікет собі на ногу, щоб зупинити кровотечу. Покликав хлопців на допомогу, вони мене вивезли звідти. У дорозі дуже багато мін бачили, то була лісова місцевість біля річки Сіверський Донець.
Відвезли мене "швидкою" у Бахмут, там перевʼязали рану. Після цього в містечку під Бахмутом зробили першу операцію, і вже у Дніпрі – другу. Казав тоді: "Наводили макіяж, щоб було гарно". Військових тоді дуже багато було. Там я провів 10 днів, – розповідає Роман.
Рідним не розповідав до останнього
Рідним про поранення Роман Фенюк розповів вже тоді, коли його перевезли до лікарні у Тернопіль. Не хотів, щоб вони хвилювалися.
– У Тернополі вже й сімʼї сказав, що отримав таке поранення. Там мені знімали шви, підтримували стан. Потім була реабілітація у центрі "Галичина". Зараз на нозі у мене – тренувальний протез, невдовзі мають ставити постійний. Спочатку в ньому не дозволяли ходити більш як 30 хвилин на день, тепер вже можу довше. Розумію, що реабілітація – це тривалий процес. Головне, щоб не натирало шкіру. Щодня дедалі більше звикаю, – додає військовий.
У чоловіка була можливість отримати протез за кордоном – у Німеччині або США. Проте він обрав лікування в Україні.
– Фінансувала протезування держава. Ми зібрали спеціальні документи для цього. Була можливість протезування за кордоном, але я хотів бути в Україні. Нещодавно мене виписали, і я вже вдома, за потреби можу звернутися до лікарів. Все тут близько. За кордоном було б довше.
Багато побратимів телефонують, з деякими зустрічаюся, багатьох, на жаль, вже немає. Згідно із законом, я зараз – обмежено-придатний, залишаюся військовим, тільки вже не десантник-штурмовик, – додає чоловік.
Роман вважає, що Україна обовʼязково переможе, але це справа часу.
– Я вважаю, що з такою технікою, зброєю та наполегливістю ми могли перемогти ще у 2014. І тепер Україна переможе. Це залежить від союзників, зброї, і основне – духу військових, – підсумовує військовослужбовець.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
