«Маскувальна сітка – це життя»: Жанна Король про волонтерську діяльність

Жанна Король – чернівецька волонтерка. Раніше вона мала пельменну, тепер вивчає технічні характеристики рацій та тепловізорів. Ще у 2014 вона першою в Чернівцях почала допомагати військовим. Зараз Жанна координаторка громадської організації "Добротворець".



Як розпочався ваш шлях волонтерства?

Я вже не пам’ятаю, хто мені подзвонив вранці з Києва, але почула: "Жанка, війна!" От з того телефонного дзвінка і почалося все знову. Чому я кажу знову? Ще з 2014 року ми волонтерили. Але останніми роками вже менше... А тут вранці 24 лютого зібралися усі ті, що волонтерили у 2014 році. З першого дня було важко. Ми мало спали, але втоми не відчували

Давайте повернемося у перші дні війни. Що ви відчували?

Загалом, десь інтуїтивно, я була готова до того, що повномасштабне вторгнення буде. Навіть коли мене запитували друзі, журналісти: "Чи буде війна?". Я, пам’ятаю, говорила: "Ні. Це – погрози". Не хотілося вірити, але підсвідомо я розуміла ситуацію, яка на сході України відбулася. Я була готова, навіть з погляду на те, що 23 лютого, напередодні повномасштабного вторгнення, я якось інтуїтивно зробила телефонні дзвінки до тих людей, з якими ми зараз, власне, розгорнули спільну волонтерську діяльність знову, як і в 2014.


Чи не було планів покинути Україну?

Мені було страшно. Не бояться тільки дурні. Було страшно, але й було бажання якомога швидше включитися в роботу. У мене не було жодних вагань – залишатись в Україні чи виїжджати за кордон. Звичайно, залишатись. Направду, так як навчив один друг, а він – військовий вже з величезним досвідом, на випадок війни ми мали план "А" та план "Б".

Розкажіть про те як зараз проходить ваша діяльність зараз?

Організація "Добротворець" працює з 2014 року від початку бойових дій на Донбасі. Під час повномасштабної війни запити від військових збільшились у кілька разів. У штабі організації в Чернівцях – пакунки з дощовиками, термобілизною, невеликі пічки, саморобні свічки, які відправлятимуть на фронт. У пріоритеті – теплий одяг. Також передають намети, інструменти для ремонту техніки, автомобільні шини та ліки проти застуди. Ми продовжуємо збір на хімічні грілки (для ніжок та ручок) нашим незламним.

Як люди донатять сьогодні? Чи вистачає цих коштів на покриття потреб для військових?

Звісно люди постійно донатять, їх внески – це щастя для військових. Адже кожна гривня, яку хтось задонатить може зігріти нашого воїна у найлютішу зиму. Цьогоріч зима буде важкою, пекельно холодною, тому ми максимально стараємося пом'якшити ризики для наших героїв. На сторінці в фейсбуці я постійно пишу пости про важливі збори, ті які потребують негайного закриття. Це речі першої необхідності. Часто до нас звертаються цілі бригади, з іншими запитами.

Який найбільший та найменший донат ви отримували?

Класифікувати донати на найбільший і найменший не варто. Не буває маленьких внесків, бувають маленькі за цифрою, проте від людини з великою душою. Я завжди повторюватиму, кожна гривня надзвичайно важлива, адже така маленька цифра ймовірно врятувала життя одному з наших захисників, бо стала частиною суми вартості бронежилета. Іншого, зігріє у холодну ніч. Ще одного нагодує коли закінчиться їжа. І не варто забувати, що кожну велику суму – творить маленька.

Кому допомагаєте ще чи ваша діяльність спрямована лише на підтримку ЗСУ?

Підтримка ЗСУ та добровольців – це було і залишається основним напрямком нашої діяльності. Але ми побачили, що є багато інших викликів. З перших днів почали активно допомагати і внутрішньо переміщеним особам та населеним пунктам, які постраждали від війни. Важливий напрямок – це надання гуманітарної допомоги, тому що люди опинилися в складних обставинах.

Щодо маскувальних сіток? Чи є в них потреба зараз? Якщо так, як відбувається процес їх створення?

Сітки на фронті потрібні завжди, і багато. І не вистачає їх з самого початку війни й до нині. Хоча б тому, що ніякими нормативами не передбачена сьогоднішня реальна довжина фронту з її сотнями кілометрів окопів, небезпечних "переходів", вогневих точок, спостережних пунктів, капонірів з технікою (включаючи безліч запасних позицій), ВОПів, РОПів, КСП батальйонів, бригад і сотень інших підрозділів. Місць, де згрупована техніка і озброєння, місць, де знаходиться забезпечення, і ще десятки варіантів "де треба". Маскувальна сітка – це життя. За рахунок того, що ворог не бачить конкретно, що відбувається в даний момент. Навіть якщо чітко знає локацію. Бо не можна нанести удар відразу "всюди". Стріляють там, де чітко є куди і по кому стріляти. Сітка дає можливість переміщатися по позиціях і між позиціями зі значно меншим ризиком потрапити під снайперський вогонь. Снайпер стріляє тільки по тому, що бачить. Все, що може бути замасковано, має бути замасковано. Це підвищує шанси на життя. У будь-який момент знаходження на передовій, і на фронті взагалі. При будь-яких діях.

Якою має бути маскувальна сітка?

Вона повинна бути міцною, досить "щільного плетіння", правильного "візерунка" і забарвлення. Її основна функція, крім "покриття", зламати геометричний "силует" замаскованого об’єкта. Максимально "злити" його з навколишньою місцевістю. Якщо люди думають, що їх можна придбати, то більшість того, що ви можете побачити в інтернеті, – нарізаний методом лазерного різання синтетичний матеріал (так, це стандартне рішення і для армійських заводських сіток). Але найдешевші зразки (близько 100 грн за м2) навіть не позиціонуються як "військові". Вони або зовсім не мають "армування" сіткою, або мають досить символічну основу. Ними можна накрити машину або влаштувати "тінь" на дачі, в альтанці. Ну, або створити антураж. Волонтерські маскувальні сітки плетуться по-різному. Але у більшості випадків повністю вручну. На міцну синтетичну сітку нав’язуються стрічки або клапті тканини в певному порядку і поєднанні кольорів. Всі вони мають різну ступінь наближеності до "каталожних" зразків. Але на восьмому році війни вже швидше "більш", ніж "менше". І всі вони знаходять своє застосування на фронті.

А яка між ними різниця між тією що купити і сплести?

Я поясню вам різницю між "купити" і "сплести" на прикладі безпосередньо наших сіток. В основі ми використовуємо синтетичну сітку підвищеної міцності. У неї в спеціальному порядку вплітаються стрічки з "спанбонду". Це дає додаткову міцність і дозволяє правильно контролювати "візерунок" і розподіл кольорів. Спанбонд – абсолютно чудовий для цього матеріал (знайомий багатьом за медичними маскам). Він надзвичайно міцний на розрив, не розтягується, стійкий до стирання, тримає форму, довго зберігає колір, стійкий до високих і низьких температур, не тримає в собі воду і швидко сохне. Він проникний для повітря, що знижує "парусність" сітки. Він не горить, не плавиться (і не створює ефект вогненних крапель). Фактично "тане". І при цьому – вкрай легкий. Також ми плетемо із матеріалів, що приносять чернівчани чи будь хто інший.

Який колір сіток потрібен сьогодні? Які матеріали слід використовувати?

Нашим "павучкам" для плетіння зимових маскувальних сіток потрібна біла тканина. Підійдуть залишки виробництва, постільна білизна. Відтінок тканини значення немає, бажано бавовняну і без блиску. Приносити їх можна до чернівецький фахового коледжу технологій та дизайну.

Часто люди думають, що волонтери, ті хто займаються гуманітарною допомогою, благодійними зборами мають якусь вигоду. Що скажете стосовно цього?

Ну яка вигода, хіба що допомогти нашим воїнам. Зробити країну на крок ближче до перемоги. Ми ж всі прагнемо жити у вільній та єдиній державі, незалежній. Тому волонтерство, допомога армії – головний пріоритет українців сьогодні.

На Вашу думку, чому знову волонтери, як і в 2014 році, змушені збирати гроші на армію? Адже ми знаємо, що з 2014 року запроваджено військовий збір. За відомостями казначейської служби України, за 8 років до державного бюджету надійшло 131,9 мільярдів гривень.

Куди пішли ці гроші, це питання до Міністерства оборони України. За них я говорити не буду. Але скажу, що не все так райдужно і гарно, як іноді нам про це говорять з екранів телевізорів. Як на мене, якщо є проблеми, їх потрібно озвучувати, а не замовчувати, лякаючи дестабілізацією у суспільстві. Я озвучу лише свою особисту думку. Вважаю, що неналежним чином ми були готові до повномасштабного вторгнення Росії. Бо при формуванні тих самих сил територіальної оборони дуже багато було викликів: від одягу, взуття до автомобілів і спеціальної техніки, яка рятує життя. Не було належного навчання бійців ТРО. Це як один із прикладів.
Волонтери продовжують збирати гроші тому, що самостійно держава не справляється з цим. Цього не потрібно боятися. Про це потрібно говорити вголос. Багато речей волонтери роблять швидше і ефективніше, оминаючи бюрократичні сходинки. Але розкажу й про позитивні моменти, у співпраці місцевої влади та волонтерів. З моменту повномасштабного вторгнення влада і волонтери були включені в спільну роботу. Не було такого, що волонтери самі по собі, а влада – сама по собі. Створювались координаційні штаби – обласний і міський. Нас одразу запросили на зустріч. І це дуже правильно. Ми не можемо йти різними дорогами. У нас один є шлях – до перемоги!

Авторка: студентка 6 курсу кафедри журналістики Руслана Рудик.

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram0