Киянка Валентина Терлецька виїхала із сім’єю на Житомирщину в село до своїх батьків.
Жінка розповіла кореспондентці molbuk.ua, як із сім’єю "вибиралися" із Києва.
– Це було схоже на втечу. Ми з обома невістками взяли дітей, документи та дещо з одягу. Син швидко посадив нас у машину і поїхав по Житомирській трасі. Ми від’їхали буквально кілька кілометрів, як за нами зірвали міст, – пригадує жінка. – Село, де проживають мої батьки, знаходиться десь за 100 кілометрів від Києва, до Житомира – близько 80 кілометрів. У нас тут більш-менш спокійно. Хоча російські окупанти постійно стріляють. Один снаряд упав біля річки, на щастя, ніхто не постраждав.
Постійно літають літаки – аж будинки трясуться. Ми облаштували у підвалі сховище. У сусідніх селах теж влучали снаряди, про вбитих і поранених нічого не чула. Сильно постраждав від ворожого бомбардування райцентр Радомишль, який знаходиться від нас за 12 кілометрів. Повністю зруйнували дуже гарне курортне містечко Ворзель, що неподалік Києва. Знайомі розповіли, що російські танки їхали по вулиці, зносили всі паркани та в’їжджали в будинки. Телефонували родичі з Ірпеня, сказали, що міста вже немає, його зрівняли із землею.
Пані Валентина розповіла, що в селі дуже багато біженців.
"Майже в кожній хаті по 10-15 людей живе. У селі є три магазини, де можна придбати необхідні продукти. У вівторок і середу привозять хліб, – каже жінка. – Ми вирішили далі не їхати, а залишитися тут. Це наша земля, чому я маю кудись тікати від цих звірів. Ми тут усі проклинаємо путіна та його орду. Навіть мої маленькі внуки знають, що росіяни - це наші запеклі вороги".
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
