Повномасштабна війна кардинально змінила українську медицину. Лікарі отримали досвід, з яким не стикалися десятиліттями — бойові травми, евакуація поранених та робота в умовах постійних обстрілів і блекаутів.
Про це в інтерв’ю molbuk.ua розповів директор Інституту серця МОЗ України, кардіохірург Борис Тодуров.
Фото: Владислава Шовака
"Майже кожного тижня оперуємо бойові травми серця"
— Розкажіть, будь ласка, як за час повномасштабного вторгнення змінилася медицина в Україні?
— Змінилися обставини дуже різко. Вони почалися ще з 2014 року, коли була агресія в Донецькій і Луганській області, в Криму. І вже тоді з’явилися перші поранені, і ми почали оперувати бойові травми серця. Наші військові колеги-медики отримали бойовий досвід евакуації пацієнтів, лікування бойових травм, політравм, опіків та інших уражень, з якими медики не стикалися, мабуть, із часів Другої світової війни.
Це був абсолютно новий для нас досвід. Але він не поставив нас у глухий кут — ми досить швидко адаптувалися. З’явилися фахівці, які навчилися рятувати таких пацієнтів, з’явилися шляхи евакуації, етапність лікування, перші евакопункти, військові шпиталі. У цей процес включилися цивільні лікарні — міські, обласні. За короткий час була створена ціла система евакуації і порятунку бійців — від першої допомоги майже на полі бою до спеціалізованих лікарень, таких як наш Інститут серця.
— Чи багато зараз таких звернень саме до Інституту серця?
— Майже кожного тижня ми оперуємо бойові травми серця, великих судин, грудної порожнини. На жаль, війна триває і поранених достатньо багато. Якщо перші два роки це були кульові поранення, то сьогодні — уламкові. Частіше за все це дрони, міни або КАБи. Змінився характер уражень — вони стали складнішими. Але ми теж навчаємось. Результати нашої роботи по рятунку цих бійців покращилися за ці роки.
"Інфаркт помолодшав"
— Чи стало більше звернень від цивільних громадян із серцево-судинними захворюваннями?
— П’ятий рік люди знаходяться у великому стресі. Уже два роки — постійні обстріли цивільних міст. Немає жодної території в Україні, яку б не обстрілювали ракетами. Навіть такі міста, як Ужгород і Чернівці.
Цей стрес є фактором ризику інфарктів та інсультів. Люди не можуть нормально спати, багато хто втратив домівки, близьких, дітей. Багато посттравматичних пацієнтів. Це вже навіть не психологічна, а психіатрична проблема. Тому, звичайно, збільшилася кількість серцево-судинних захворювань. Інфаркт помолодшав. Ми сьогодні бачимо молодих людей у 30 років, які приїжджають до нас з інфарктом. Багато військових, які були переохолоджені в окопах під час дощу, снігу й морозу, приїжджають із міокардитами, дилатаційними кардіоміопатіями. Ми вже зробили три трансплантації серця молодим військовим хлопцям, які після служби отримали не бойові травми, а саме міокардити.
"Люди звертаються вже майже на межі смерті"
Фото: Владислава Шовака
— Що для вас означає робота кардіохірурга у такий складний час?
— Кардіохірургія — це все моє життя, сенс мого життя. Я віддав усе життя кардіохірургії та трансплантології. Зараз стало важче працювати — війна, стреси, недосипання, багато важких хворих. Сьогодні вже дуже важко знайти легких пацієнтів. Люди не звертаються при перших симптомах хвороби, вони приїжджають уже тоді, коли майже на межі смерті. В умовах війни ми ще й обмежені в деяких витратних матеріалах, в організації роботи. Гелікоптери не літають, ми не можемо забезпечити санітарний транспорт. Постійні блекаути теж накладають свій відбиток. Але ми адаптувалися. Інститут серця не зупинився жодного дня під час війни. Навіть коли за 10 кілометрів уже стояли орки і були ризики того, що займуть лівий берег, ми продовжували оперувати і рятувати наших бійців, тероборону, усіх.
Які симптоми не можна ігнорувати
— Які симптоми свідчать про те, що людині потрібно звернутися до лікаря?
— Треба робити обстеження кожного року: ЕКГ, ехокардіографію, доплерографію, аналізи на цукор, холестерин, міряти артеріальний тиск. Особливо після 40 років. А зараз, мабуть, уже після 30 років треба робити чекапи раз на рік. Якщо з’явилася задишка, порушення ритму, болі за грудиною чи інші симптоми — треба звертатися до лікаря одразу. Я завжди порівнюю людський організм із машиною. Люди свою машину кожні пів року віддають на техобслуговування, міняють масло, фільтри, щоб забезпечити безпеку. Чому до свого організму так не ставляться?
"До кожної операції готуємось як до першої"
— Яка операція за роки війни була для вас найважчою?
— Взагалі до кожної операції ми ставимося як до найважчої. Перед кожною операцією готуємося до найгіршого сценарію. Так потрібно робити, щоб потім не шкодувати, що ти не підготувався до якихось ускладнень. Ми прораховуємо найгірший сценарій для кожного пацієнта і готуємося до нього. Якщо все йде легше — слава Богу. Але до кожної операції ти готуєшся як до першої.
Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram
