У політехнічному професійному коледжі у Чернівцях розташований один із пунктів збору речей для людей, які приїжджають до нас з інших областей. Поряд гуртожиток коледжу, в якому їх поселяють. Також волонтери у коледжі плетуть маскувальні сітки, виготовляють "кікімори".

Кореспондентка molbuk.ua побувала у коледжі і на власні очі переконалася, наскільки об’єдналися всі буковинці задля перемоги над ворогом.



У приміщенні коледжу на вихідних ніде яблуку впасти. Велика кількість волонтерів прийшли допомагати хто чим може. У кожного своя частина роботи. Ті відсортовують підхожу для маскувальних сіток тканину, інші нарізають із них стрічки, сортують за кольором, структурою, довжиною, потім плетуть.



Робота це не з легких, вона потребує уважності, старанності. Адже він того, наскільки якісно буде сплетена сітка, може залежати життя військових.

Одна з досвідчених волонтерок пояснює новеньким, як плести сітку та як перевіряти тканину.

"Вона має бути темних кольорів і не виблискувати. Щоби перевірити, чи не дає відблиск, ввімкніть на телефоні ліхтарик і посвітіть на тканину, тоді й зрозумієте", - каже волонтерка.


Пані Галина перебирає тканину на сітки. Відсортовує за розмірами, структурою, кольором. Каже, працює від ранку, у попередні дні – так само. Але втоми навіть не відчуває, бо у такому дружньому гурті працювати легше. Відчуваєш, що не сидиш склавши руки, а бодай щось робиш для спільної справи, почуваєшся потрібним. Лише до кінця дня трохи в очах розпливається від постійного розглядання тканини.



"Тканина може бути різних відтінків зеленого, темна. Головне, не світлого, не червоного, не в клітинку, не блискучою. Також, якщо не знаєте, як правильно нарізати на смужки для сітки, краще принесіть цілу тканину або річ. Ми самі тут наріжемо, і так нам буде легше, ніж переробляти. Серед нас тут є люди різних професій та віку – від школярів до пенсіонерів. Кожен хоче бути бодай чимось корисним. Зараз більшість нормальних людей будуть хоч щось робити, ніж просто сидіти вдома і гортати соцмережі та при цьому розповідати, як їм важко", - каже пані Галина.



Серед волонтерок, які плетуть сітки, - киянка Тетяна, мама двох діток. Старша донечка, шестикласниця, допомагає плести. Менший синочок залишився вдома. Батько родини відразу по приїзді став на обік у військкоматі, поки що теж волонтерить разом із іншими чоловіками.



Пані Тетяна каже: приїхала до Чернівців, бо тут мешкає її подруга-чернівчанка, з якою разом працювали у Києві. Зауважує, що Чернівці їй дуже подобаються, дуже затишне місто, навіть чимось Італію нагадують. Хоча батьки мешкають у Чехії і кличуть їх туди, проте поки не хоче покидати країну.

"Хочу бути тут чимось корисною, допомагати. Тому відразу по приїзді прийшла до волонтерів просити якоїсь роботи. Та якщо вже таки зовсім погіршиться ситуація, то, можливо, поїдемо з дітьми до батьків, а чоловік вирушить до Києва захищати рідне місто", - втираючи сльози, каже жінка.
Родина у столиці мешкає на Позняках, тож вибухи чули від початку. Все ж зволікали з переїздом, все не могли повірити, що таке може бути.

"Ми до останнього не вірили. Гадали, що будуть точитися військові дії на сході країни – на окупованих територіях Донецької та Луганської областей. Але щоб аж до нас дійшли, такого навіть у страшному сні не могли уявити… Багато наших друзів досі залишаються у Києві. Просто над будинками деяких із них відбуваються обстріли, уламки ракет падають. Отой житловий будинок по вулиці Кошиця, яким першим постраждав від обстрілів у Києві, неподалік від нашого…", - сльози знову котяться обличчям співрозмовниці.



У гуртожитку політехнічного коледжу приймають переселенців. Тут їм надають усе необхідне: кімнати, речі, продукти. В обід роздають гарячі страви. Сніданок та обід люди готують самотужки, у гуртожитку для цього є кухні, продуктами забезпечують небайдужі.



Ось настав час обіду, і завідувачка гуртожитком пані Наталія розливає перші страви всім охочим.

"Звісно, я долучилася до роботи, як же інакше, у нас війна в країні. Ми все робимо – і прибираємо, і готуємо, і перемо, і розселяємо. Роботи багато – з самого ранку до пізньої ночі. Вірю, що наша країна переможе і все буде добре!" - переконана пані Наталія.

Волонтерить і викладачка коледжу – теж пані Наталія. Розповідає, що доводиться робити: прибирати кімнати, мити посуд, готувати їжу, сортувати речі, видавати переселенцям те, що просять. На щастя, усього вистачає: і продуктів, і одягу, і всього іншого: небайдужих людей виявилося дуже багато. Тому ті, хто приїжджає, будуть забезпечені усім, що треба.



Пані Наталія додає, що зараз вимушеним переселенцям потрібна також і психологічна допомога. З ними працює у коледжі психолог.

"У багатьох почастішали панічні атаки. Люди у відчаї, деякі з них втікали вже просто з-під обстрілів, добиралися та їхали чим прийдеться. Їм зараз дуже важко, і в такій ситуації важливо їх підтримати, розрадити. У декого на фоні стресу навіть проявляються фобії. Наприклад, одна жінка, яка пережила обстріли, попросила нас не поселяти її в кімнату, вікна якої виходять на дорогу. Сказала, що не може чути та бачити машин, виття сирен. Тож ми їй обрали кімнату з видом на будинки, стадіон, щоб їй було спокійніше", - каже волонтерка.

Буковинці відгукнулися на біду і діляться останнім, зауважує співрозмовниця. Іноді це розчулює до сліз.

"Не можна спокійно дивитися, як приходить звичайний пенсіонер і приносить останнє, що має, - шматочок сала, новеньку постіль, яку роками тримав у шафі і шкодував використовувати. Постійно приходять люди і запитують, що ще треба, біжать у магазин, купують. І роблять це так щиро, віддано. Та й самі переселенці у більшості рвуться допомагати. Просять швабру, віник, щоби прибирати у кімнатах, сидять з дітьми інших переселенців, поки ті зайняті. Приходять плести сітки, плачуть, втирають сльози і далі працюють. Це все бере за душу. Не пам’ятаю ще такого єднання серед українців, як зараз…"

Директорка політехнічного коледжу Людмила Фесік розповідає, чим займаються наразі у коледжі, який зараз став центром допомоги.

"У нас волонтери плетуть маскувальні сітки, кікімори, а також поселяють переселенців. Станом на 5 березня у на 230 біженців. Ми їх харчуємо, підприємці привозять їм гаряче харчування. Дякуємо "Гойра-груп", які щодня привозять нам 200 гарячих обідів.

Забезпечуємо їх продуктами, щоби могли собі самі готувати на поверсі. У нас зібране дитяче харчування для діток від народження: підгузки, одяг, пляшечки, манежі, стільчики, ліжечка, іграшки. Тобто ми повністю їх забезпечуємо, харчуємо, одягаємо, дбаємо. Домовилися з працівниками позашкілля, щоби вони щодня по годині-півтори займалися з дітками, аби трохи їх відволікти від пережитого. Діткам накупили різних ігор, люди принесли пазли, розмальовки. Ми зробили кімнату, де дітки всі дружно збираються і мають можливість трішки відволіктися. Зараз приїхали викладачі, вчителі з різних регіонів , які починають з ними займатися навчанням, щоби дітки нічого не забули.



Також у нас працюють двоє психологів по черзі. Є обладнаний кабінет для того, щоби люди, які приїхали, мали можливість психологічно розвантажитися і отримати підтримку. Ми залучили медиків, оскільки у нас є старші лежачі люди. Шукаємо медикаменти, які потрібні людям з тими чи іншими захворюваннями, наприклад, астматикам. У нас є людина з четвертою стадією раку. І ми шукали, до кого звернутися, щоби допомогти їй. Дитинка недоношена, 13 днів, 2 із них вона була під бомбардуванням. Зараз її відправили у лікарню відправили, тому що там свої нюанси. А мама потрапила до іншої лікарні, бо також є проблеми зі здоров’ям.

Тобто долі різні. Переселенцям важко говорити про пережите. Хто з-під обстрілів, у кого загинув хтось, хто до цього часу не вірить, що він у своїй же Україні став переселенцем. Для них саме слово "переселенець" - це дуже боляче. Тому ми навіть намагаємося не вживати таких слів, ми всі одна Україна, ми всі разом, робимо одну справу, і до перемоги спільними зусиллями", - каже Людмила Фесік.



Не забувають і про тварин. Часто люди залишали вдома покинутими валізамИ, тільки би врятувати улюбленців. Тож у гуртожитку все справжній зоопарк.

"А скільки у нас тварин уже привезли! Усіх улюбленців люди забирають із собою. У нас щось уже 12 собак, котів я вже навіть не рахувала, шиншилка є. Намагаємося їх забезпечити всім необхідним для того, щоби вони себе комфортно почували".

Відколи гуртожиток коледжу відкрили для переселенців, тут побувало вже більше тисячі, підрахувала директорка. Каже, без допомоги волонтерів не впоралися б із такою кількістю.

"Волонтери дуже допомагають. Після тих переселенців, які виїжджають, прибирають кімнати, перуть та прасують постіль. Що ж до самих приїжджих, то вони бувають різними. Здебільшого все добре, та бувають усілякі випадки. Можуть виїхати і залишити після себе розгардіяш. Або прихопити з собою все, що є в кімнаті, навіть матрац із ліжка. Багато хто приїжджає і зупиняється просто переночувати, щоби наступного дня перевезти жінок та дітей за кордон. А є ще люди, які заїхали і кажуть – ми йдемо гуляти. Але ж ми бачимо, що вони з речами виходять. Вони собі кімнату "забронювали", поїхали вирішувати свої питання – чи на кордон, чи куди. Ми вже це помітили, засікли такий випадок раз, другий, і тепер контролюємо, є в кімнаті люди чи немає".

На запитання, чи потрібні додаткові робочі руки, Людмила Фесік каже, що наразі охочих дуже багато, іноді всім аж не вистачає роботи.

"Також, нехай люди не ображаються, але ми вході ми перевіряємо паспорти. Бо, самі розумієте, зараз час такий, непевний…"



Перелік пунктів збору речей у Чернівцях:

• Політехнічний коледж (вул. Каспрука, 2)

• Резиденція молоді (вул. Головна, 41)

• Школа №8 (Роша)

• Школа №22 (вул. Південно-Кільцева)

• Школа №24 (вул. Фізкультурна, 5)

• Школа №28 (вул. Руська)

• Школа № 38 (Садгора)

• Школа №14 (вул. Шкільна)

• Чернівецький транспортний коледж (вул. 28 Червня, 73 ).

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram